Ми кожен рік за щастя п'єм –
Сльоза ж лишається на горе.
Щоночі сниться Вифлиєм,
Та наяву – одні Гоморри…
Так добре в нашім курнику –
А йдеться про вселенську втіху –
Вмостився Півень на даху
Й таке співає ку-ку-рІ-ку!..
Вже тонну днів ждемО пори,
До всяких кукурІкань звиклі.
Щоб з'їсти – хто кілО ікри,
А хто бодай – хоч ложку цвіклів.
Куди ж це гуркотить наш віз,
Подібний на радянську фіру?
Ті крали землі, гори, ліс,
А ці прийшли і вкрали віру.
І хто ж це нас отак прирік,
Що розпальцьовані пронози
Розводять нас котрИй вже рік
На солодесенькі прогнози?
Вже так щороку подають
І газ у дім, і каву в ліжко.
А зостається гола суть:
У ложці – мед, а дьогтю – діжка.
Ну де ж кисільні береги
І поміж них молочні ріки?
Коли ж почують вороги,
Що обіцяють КукурІки
Усім нам сущим нині тут
По золотім шматочку раю –
То не від заздрості помрУть,
Вони від сміху повмирають.
Знов обіцяють повен міх –
Такі вже їхні брЕхні рІвні,
Що й наш курник бере на сміх,
Усі прогнози Мудрих Півнів.
Додам свою до їхніх лепт,
Нехай простить, хто одесную,
Що свій прогноз або рецепт
Відважусь і запропоную.
Без завивань у папірці –
Чи не пора нам скласти графік
Й Розкукуріканих Співців
Культурно так послати нАфіґ?