fbpx

Середній Майдан

Стиль життя 13:18, 07.07, 2015

Ні, це не про політику. Це – про внутрішній туризм і про те, як з одного вечора та тридцяти гривень витиснути максимум задоволення.

Коротше кажучи, здаю схему зняття стресу після робочого дня в умовах сучасних тенденцій розвитку української економіки. Для цього нам потрібно:

А) Транспортний засіб «Велосипед» (всіляких різновидів та модифікацій)

1

Б) Транспортний засіб «Дизель-поїзд Д1» (також можливі варіанти)

2

Зразу попереджаю: як і кожна схема, свої недоліки має і ця. Один із них полягає у тому, що вже на початковому етапі прикарпатському внутрішньому туристу може бути складно помістити транспортний засіб А у переповнений транспортний засіб Б. У моєму випадку все ускладнювалося ще й тим, що в приміському поїзді сполученням Івано-Франківськ – Коломия половина входів-виходів виявилася завареною. І оскільки вентиляція під час зупинок, як ви розумієте, відбувалася у два рази повільніше, тому загалом якість сервісу Укрзалізниці є основним недоліком моєї схеми. (Із об’єктивних причин автору не вдалося сфотографувати внутрішній уклад поїзда).

Так, до станції Отинія вам доведеться відкрити в собі багато нових почуттів до Укрзалізниці, проте, повірте мені на слово, ці 45 хвилин джалізової сауни того варті. Адже неймовірну насолоду відчуваєш вже від того, що виходиш із поїзда, сідаєш на велосипед і починаєш крутити педалі, розсікаючи прозоре повітря, насичене ароматами польових трав.

3

                                            На пагорбі села Струпків.

Далі по курсу – лісовий масив, який колись був опорою для підрозділів УПА, а пізніше – місцем розташування ракетної бази СРСР. До закинутої бази не їхав, мені спілкування з природою цікавіше. Тим більше, що саме в цьому лісі у 40-ві моя прабабуся була зв’язковою, а тепер здавалося, що зв’язковим між поколіннями є сам цей ліс. Якось так.

Що приємно дивує, навіть за абсолютної відсутності транспорту, то це стан дороги. На узбіччях в асфальт вже вростають кущі, проте посередині – цілком пристойне дорожнє полотно. Незважаючи на те, що йому вже років п’ятдесят, це точно. Хоча не виключено, що мій велосипед – перший транспорт на цій дорозі після вантажівки, якою вивезли звідси останню радянську ракету. Принаймні так може здатися, адже людей тут, справді, важко зустріти. За десяток кілометрів я не побачив нікого, окрім пари шулік, які витали над смереками у своїх шулікових справах.

І потім – раптом – Глинки.

4

Це – присілок Середнього Майдану, захований в лісі від цивілізації та інфраструктури. За офіційними даними, тут мешкає близько півтори сотні людей. Але коли ввечері минаєш село, може здатися, що воно фактично повністю або вимерло, або виїхало по італіях. Схожу атмосферу я зустрічав у закинутих хуторах Холодного Яру на Черкащині: такий же десяток-другий куцих хаток, які туляться під крони все більш густого лісу. Тим не менш, тут є магазин з прапором:

5

Та з боку Надвірної – Франківська вже по вбитій намертво дорозі їздить автобус.

6

Такою дорогою проїжджаю ще кілька кілометрів і доїжджаю до Середнього Майдану. Село також дуже мальовниче, зі своєю горбисто-лісовою атмосферою. З околиць відкривається прекрасна панорама Карпат в районі Надвірної – Делятина – Коломиї. Для людей, які звикли бачити ці гори з Франківська, або ж дорогою на Надвірну, цікаво буде глянути на них під таким кутом. Інколи і зовсім забуваєш, що це Прикарпаття. А коли згадуєш, то розумієш, що ти – в самому його серці, точнішої назви для цієї місцевості не придумаєш.

7

Моєму смартфону важко було вловити ті хмарки, які починали здійматися зі спин сонних гір, та повірте, наяву це виглядає дуже навіть фантасмагорично.

8

Ще ось відео зняв:

Дорогою із такими краєвидами я знову в’їжджаю в Коломийський район, фотографую таблички (люблю чомусь це діло). До речі, цікаво, хто підмалював стенд з однієї сторони і не підмалював з іншої – надвірнянці чи коломияни? Чи то просто карпатські вітри не пошкодували коломийський надпис?

9

10

Попереду – ще зо 5 кілометрів у вечірній прохолоді лісу, і я повертаюся до станції Отинія, яка цього разу є зовсім безлюдною. Трохи залізничної псевдоромантики:

11

В сухому залишку. Замість чергового просиджування вечора буднього дня в душному Інтернеті, я отримав море чистого повітря, всіляких вражень, спілкування з природою, видобув зі свого мозку купу ендорфінів і взагалі весело та корисно провів час в офлайні.

12

На все про все в мене пішло 5 годин та 31 гривня: 10 за шоколадку, 10 за мінералку та 11 за квитки.

13

До речі, не хочу, щоб у контролера були якісь проблеми через мене, проте я не розумію, чому обидва квитки мені видали не з тих станцій, з яких я їхав. В обох випадках чесно казав: “Франківськ – Отинія”, “Отинія – Франківськ”. Не те щоб я дуже протестував і хотів платити більше, просто суті схеми не дуже розумію. На відміну від суті схеми, яка дозволяє весело та корисно провести вечір робочого дня і від того дихати легше. Тому громадяни, їздіть велосипедами! Пхайте їх в електрички і їздіть ще далі. Це не Анталья, звичайно, але спробувати варто.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: