fbpx

Щастя

21:17, 18.05, 2014

Нам так бракує тих учорашніх днів, коли жити було важко, але надійно. Розуміємо, що за ті зміни, яких так прагнемо, треба платити. Один із таких рахунків – то є нинішнє щастя з гіркотою.

Коли проживеш чималий шмат життя, починаєш думати над тим, скільки в пам’яті збереглося епізодів про щасливі дні та події, про людей, які принесли тобі щастя.

У такі хвилини згадую старих людей, які мовчки медитують над чимось глибоко особистим. Зараз уже знаю, що це спогади. Найкращі з них, якщо такі є, відкладаються на десерт. До них намагаються повертатися не зачасто, щоб не замацати. І справді щасливі ті, у кого вони є.

Бо що таке щастя? Живеш та й не думаєш над цим. Але настає мить, коли кожен зупиняється і, навіть коли не хоче, змушений замислитись, чи був він у житті бодай хоч трохи щасливим.

Щастя буває різним, і для кожного є своя міра того ніколи й нічим не виміряного почуття. Мій дід, мамин тато, єдиний із села, хто повернувся з німецького концтабору в Другу світову. Зайшовши до стайні, став на коліна, збирав і їв крихти картоплі, яку варили худобі. Він не раз казав, що то було справжнє щастя. Дивно це було мені малому слухати від одноногого чоловіка, який майже не вставав з ліжка. У нього була інша химерна звичка, набута в тому концтаборі: коли давали в хаті зупу, спершу випивав юшку, чекав, поки охолоне, а тоді з’їдав усе густе. Це, як з’ясувалось, була зворотна сторона щастя. Таке собі щастя навиворіт. Німці, виявляється, зчаста виливали баланду до виходка. Дід був єдиним, хто зумів подолати відразу, — витягав з лайна картоплю і їв її. Решта не змогли і померли. Він не стидався про це говорити, хоч згадував рідко. Радів, що повернувся до жінки та дітей. І навіть дожив до внуків.

Мій батько радів, що збудував для села школу. Йому довелося кілька років до пенсії допрацьовувати учителем у цій школі, де був десятки літ директором. Мусив задовольнитися скромною роллю простого педагога під керівництвом тих, хто поставив його перед вибором: або черговий інфаркт, або піти з посади. Донині не можу збагнути, яку гіркоту він, очевидно, відчував. Але минав час. Тато вже на пенсії працював то сторожем, то університетським завгоспом. Писав книгу про село, багато балакав з людьми — і віднайшов якусь нову реальність. Гіркота минула. До нього прийшло просвітління, відчуття радості в кожному пережитому дні. І це збагнули всі довкола. Батько практично ніколи не покидав рідного Загвіздя, але, виявляється, що щастя, якою б важкою не була доля, можна знайти і на своїй малій батьківщині.

Я також думав, що ж у моєму житті було щастям. Перебираю різні фрагменти, мов фотографії. На одній усміхнена безтурботність перших курсів інституту, ще до війська. Після армії – весняні фотографії майбутньої дружини. Далі – наш літгурт, коли всі ще вірять один одному настільки, що навіть не мають гадки про швидке закінчення цієї історії. Обличчя доньки і вже цілком свідомий спогад про те, як тримаю на одній руці сина в поліклініці. Кажу «борсучок» — і медсестри посміхаються. Розмови з друзями. Відпочинок на морі з родиною. Починаєш перераховувати – і виявляється, що того щастя не так уже й мало. А все одно ніби якось не вистачає. Чи то кожна людина така? Як би гарно не жив, скільки б тої радості не мав, а все бракує.

Мої думки про щастя в цей час, знаю, не поодинокі. Нам так бракує тих учорашніх днів, коли жити було важко, але надійно. Розуміємо, що за ті зміни, яких так прагнемо, треба платити. Один із таких рахунків – то є нинішнє щастя з гіркотою. Бо яке б не було святкування, який би не був особливий день, знаємо, що йде війна. А війна і щастя – то різні речі, бо щастя на війні – лише виняток, який підтверджує правило.

Правду люди кажуть, що щастя не візьмеш у руки. Немає якогось переліку вимог, яким воно мало би відповідати. Але коли щастя приходить, то ми знаємо, що воно є. Воно заходить у саме серце, і те якось пронизливо щемить. І, повірте, у таку мить воно не зрадить.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: