Співаєм "Від Сяну до Дону…",
Аж кожен від того охрип.
Будуємо межі й кордони
Не далі своїх присадиб…
І п'єм так сльозливо за неньку,
І чийсь там оплакуєм прах.
І нібито носим в серденьку,
Насправді ж – бздимо в печінках…