Прикарпатський національний університет за рейтингом університетів України у 2015 році посів 38-ме місце. Гідний результат, адже оцінювалось 200 вузів за чотирма критеріями: науково-педагогічний потенціал, якість навчання, міжнародне визнання та інтегральний показник діяльності ВНЗ.
Як звичайна людина я мало розумію, що саме досліджувалось і хто чи що спричинилося до таких показників. Для мене ця "сходинка" – цілковита абстракція. Бо перед очима – конкретика, яка погано узгоджується з рейтингом. Корупція, самодурство, зловживання службовим становищем в ПНУ, на жаль, ніяк не менше, ніж, мабуть, у будь-якому ВНЗ України, незалежно від показників у рейтингу.
Ділюся тим, з чим зіштовхнулася особисто: коли універ займає 38-ме місце, але при цьому в ньому не знають, що таке інформаційний запит громадянина і "як з ним боротися", то якось не випадає говорити про "європейські стандарти" в освіті, як тут люблять…
Фамільні клани
На третьому курсі польської філології у мене зникло бажання відвідувати пари та слухати викладачів, котрі при першій нагоді готові принизити тебе та довести свою ж некомпетентність з предмету.
З самого початку стало зрозумілим – тут кожен сам за себе. А хто справді за тебе – це твої родичі-працівники університету, котрі допомагають у науковому та громадському просуванні в стінах альма-матері. Чи не кожен п’ятий студент має "зв’язки", практично кожен молодий викладач – спадкоємець, родич чи хороший друг іншого, "досвідченого", викладача цього вишу. І щоб потрапити в цю систему родинних зв’язків, потрібно… та ні, не казатиму, прийдіть на кафедру, запропонуйте себе як перспективного науковця з іншого міста чи навіть країни – і отримайте: "Ми подумаємо… але ні!"
Звісно, з науковими ступенями та методиками викладання, побудованими на радянський лад, не посперечаєшся. Система така, не тільки тут – в країні. Свої підлабузницькі, конформістські, консервативні погляди на життя, на науку, на стосунки між людьми "світила" педагогічного складу успішно передають молодим поколінням. Адже одне з основних правил виживання тут – це студент без власної точки зору, студент, який знає написане щось-колись-кимось, і не важливо, що це далеке від вимог і потреб нинішнього часу. Тут власна думка, висловлена на парі, – не сприймається, власна думка, сказана колезі по навчанню, – тиск, власна думка, опублікована в соцмережі, – шантаж.
Звісно, є чому повчитись.
Інформація-маніпуляція
Прикарпатський – це державна установа, і тут мали б знати, що право громадянина на публічну інформацію – гарантоване законом. Натомість тут пробують "боротись з інформаційними запитами". Якщо ви надішлете такий – знайте: над ним працюватиме вся бухгалтерія, весь ректорський відділ. У самого ректора болітиме голова від вашої цікавості, він викликатиме вас на дипломатичні зустрічі. Декани та замісники деканів всякими методами намагатимуться вивідати, навіщо вам та чи інша інформація, телефонуватимуть батькам, пресуватимуть старосту вашої групи, погрожуватимуть вигнанням з університету, судами та просто зіпсують ваш рейтинг у навчанні.
А ще Антикорупційне бюро університету, Сенат та Профком зацікавляться вами… Колись я була певна, що Сенат та Профком Прикарпатського – це організації, які в першу чергу цікавляться студентським життям, які всіляко допомагають студентам. Але ще далекий 2013 рік все розставив на свої місця…
Більше двох десятків інформаційних запитів я спрямувала до університету з єдиною метою – зрозуміти, чи корупція на факультеті покривається ректоратом та самими ж студентами та чи виконує університет те, що обіцяє.
Обіцянки-цяцянки
На рідному філологічному факультеті ще 27 листопада 2013 року Вчена рада ухвалила рішення про відкриття комп’ютерного класу: мали закупити 20 персональних комп’ютерів протягом року. Майже через рік, 27 жовтня 2014-го, чергове засідання Вченої ради вирішує, що комп’ютери за рік подорожчали і стали не по кишені університету. Альтернативи класу вирішили не створювати, адже гроші (10 тис. грн) витратили на оплату комунальних послуг.
Натомість університет ухвалив постанову про надання до 28.03.2015 безоплатної точки доступу до мережі інтернет в кожній аудиторії факультету. Перевірено особисто: wi-fi ловить лише у половині аудиторій. Хоча коштів на обладнання цієї чудо-технології по університету було витрачено більше 230 тис. грн. Філологам технології ні до чого, нам лиш папір подавай!
А ще згідно з міжнародним контрактом з Польщею нам обіцяють викладача – носія польської мови. Та останнім часом молоді іноземці надовго не затримуються. Дивні конфлікти на кафедрі, недотримання методики викладання, ухваленої більше 10 років тому, стають причинами ротації цих викладачів. І думка студентів не має значення, навіть якщо більше 50 ставить свій підпис на зверненні до ректора.
Це Прикарпатський, дитинко, це філологія!
Чи то таки свавілля і корупція?
Кажуть, корупційні прийомчики відомі здавна – беруть за достойні бали, диплом, за вступ, за поїздку за кордон. Беруть і за перехід з контрактного місця на державне.
За 2012-2013 рік факультет філології отримав 24 вакантних державних місця (чи, бува, не з усього університету постягували?). При цьому усі пільговики ще при вступі були забезпечені своїм держмісцем. Лишаються перші в рейтингу, активні учасники громадського життя університету. Але чомусь пред’явити рейтинг факультет не хоче, мовляв, персональні дані, конфіденційна інформація. Вірити хочеться, що все правильно, поки в твоїй групі не переводять на вакантне "найліпших-успішних" і ненароком хтось з них не скаже, скільки це коштувало… Та це все плітки! А довести самі ж студенти не дозволять.
Так і живемо на 38-му місці у стінах філологічних, і йти вже шкода – все-таки дипломи штампують, а без них тепер і двірником не влаштуєшся.