Старенький цирк дошкандибав таки до країни, що втілила марення Троцького про дивний стан "ні миру, ні війни". Він в’їхав з помпою, під звуки виборних фанфар та кольорові феєрверки з кабалістичними натяками.
"Големи, големи, самі лише големи…" – мурмоче возний циркового фургону, з-під брів позираючи на радісних тубільців. Він бачив вже багато натовпів, охоплених радістю змін. Він знає, що зміни насправді жодної втіхи не приносять. І калорій не додають. Що фокусник, витягаючи кролика з капелюха, не має на меті нагодувати глядачів кролятиною. Він просто демонструє їм складні (а іноді й таємничі) стосунки, що можуть тимчасово виникати між головними уборами та живими створіннями.
Цього разу цирк мандрує у провінційному складі. Зірки відсутні, гастролі малобюджетні. Зате серед акробатів багато уродженців виноробних кавказьких долин. Їм традиційно понти дорожчі за гонорари. Є й люди з берегів холодного моря з обличчями впертих моржів. Гіпнотизери здебільшого найняті серед місцевих, як і дресировані бегемоти. Це тепер вони бегемоти. А народились зі свійськими копитами. Проте все мутує, все невпинно змінюється, трансформується та набуває свіжих сенсів. Сьогодні ти – бик, а завтра очолиш менеджерську ланку у мавп’ячому клані. Або ж у зграї скунсів. Мріям властиво збуватись.
Головне – не комплексувати, не зважати на мораль й не шкодувати за минулим. В жодний спосіб. Минулого не повернути, не влізти у старі копита. Та й цирк не стаціонарний, а принципово мандрований. Він майже ніколи не повертається на відпрацьовані майданчики. А якщо повертається, то вже не в цирковій аватарі.
З його кадровими акторами варто поспілкуватись. Вони стильні, розумні, комунікативні, мають розвинене почуття гумору. В бесідах часто згадують якісь далекі пустельні країни, де під барханами причаїлась нафта. Безмежні моря жирної нафти. Там, в тих країнах, кажуть вони, цирк давав класні вистави. Просто дивовижні вистави з хвацько закрученими сюжетами. Шекспір відпочиває. Час від часу, розповідаючи про далекі країни, кадрові актори завмирають, немов дивуючись, що цирк зупинився на землях, де нафти критично мало. Де всі стратегічні фішки попалені. Тут взагалі сутужно з бонусами. Хіба що дівчата вродливі.
А ще тут "ні миру, ні війни". Прикордонна смуга буття. Хаос концентрується якраз на таких смугах. Він нависає на них, наче конденсат на холодних трубах. Відтак починає скрапувати. Тоненькими струмочками просотуватись крізь щілини впорядкованого життя й збиратись калюжками маленьких апокаліпсисів. Крихітних таких апокаліпсиків, майже персональних. Коли їх стане багато, спрацює примножувач хаосу, такий собі "апокаліптичний мультиплікатор". Калюжки зіллються у грізне захвилене море. Все рушить у напрямі до прірви. Але до цирку цей "мультиплікатор" не матиме жодного стосунку. Він буде сам по собі. Клоунам не втішити Левіафана.
А поки що починається довгоочікувана вистава. Актори загримувались, почепили перуки та інше машкарадне приладдя. Кролика запаковано до капелюха, мавпенятам одягнули труселя з рекламними написами. Акробати перевіряють міцність канатів. Грає приємна музика, в повітрі розлились кокосові аромати глобалізації. Глядачам роздають лотерейні білети. Переможці лотереї отримують шоколадки. На декораціях намальовані безмежні обрії з красивими пейзажами та рожевими хмарками.
Декорації дуже подобаються старшим з глядачів. Тут їх багато, ледь не дві третини зали. Вони недовірливо посміхаються. Їм вже багато разів розповідали про майбутні райські кущі. Але ніяких кущів, окрім обскубаних у сквері, не вийшло. Від тих обскубаних реальних кущів тхне собачою сечею, що гірше за кокосові ароматизатори. Попри недовіру старші глядачі хотіли б насолодитись виставою, але їх підскубує дивний неспокій. Їм здається, що під фуфайками пробігають швидкі комахи. Вони дивляться одне на одного, на замріяну молодь і встидаються чухатись. Молодь аплодує фокуснику й береться за попкорн.
За лаштунками тим часом щось рухається і скрегоче. Іноді звідти йде дим. Сірі люди стомлено позіхають. Сірих людей не лякає шокова терапія під час вистави, вони не захоплюються акробатичними трюками й не сміються над кроликом. Сірим людям звідкись відомий сценарій вистави. Сірих людей цікавить – чи залишиться живим отой дебелий дресирувальник, чи, навпаки – ведмежі зуби відкрають йому голову.
А ще сірі люди цікавляться зборами у цирковій касі. Тому що – мистецтво мистецтвом – а гроші люблять облік. Сірі люди не вірять, що ця вистава буде прибутковою. Вони нарікають на якихось шаманів, котрі змусили цирк рушити в непевні землі і працювати практично задурно. Практично за смішні гранти. Вони не вірять в шаманські розклади, які передбачають розкішні комісійні в якомусь там далекому майбутньому. Де ми, а де майбутнє, думають сірі люди. Вони читали сценарій. І ще багато інших сценаріїв. Майбутнє уявляється їм великою купою лайна.
"Кеша нєма і нє будєт", – сумно пророкують сірі люди й знов починають сперечатись про долю дресирувальника та його команди. При тому вони згадують про якогось "чортова крисьониша". Хто він, не зрозуміло. Тим часом ілюзіоніст запускає руку до капелюха.
Але витягує звідти не кролика, а ропуху.
Та підстрибує й чимдуж тікає з цирку. Молодь сміється і аплодує, сміється і аплодує…