fbpx

"Я жінка, матір, в мене є права!": як у Франківську важкохвора мати-одиначка бореться проти свавілля влади

Суспільство 11:41, 22.02, 2019

Франківчанка Мирослава потерпіла від беззаконня міської влади: її звільнили під час декретної відпустки. Жінка виграла суди, та досі не отримала компенсації і не добилася відновлення на роботі. Попри скрутні життєві обставини і важку хворобу Мирослава не здається.

Одинокій жінці – вагітній чи з малюком на руках – люди часто сичать у спину: "О, нагуляла собі! Горе-матір! Чим думала, як давала?!"

Навряд чи хтось спитає у самої жінки, де ж батько, ніхто навіть не намагається з'ясувати, що з нею сталося. Суспільство схильне просто виносити вироки матерям-одиначкам, залишаючи їх сам на сам з проблемами. А ці проблеми переважно є наслідком не лише її помилки, а безвідповідальності чоловіка-партнера, вимушеного розірвання шлюбу, дій поганого роботодавця чи інших, інколи абсолютно непередбачуваних, обставин.

Розповім одну історію у Франківську – як болючий урок життя. Сподіваюся таки достукатися до совісті тих, хто своїми управлінськими рішеннями зламали життя цій жінці, викинули її на вулицю без жодних засобів на існування, а коли вона пішла до суду і відстояла своє право на декретну відпустку та робоче місце, так і не спромоглися визнати своєї помилки. Від безвиході жінка вдалася до рішучих кроків: вийшла на протест сама з маленькою дитиною під Івано-Франківську міську раду, намагаючись вкотре нагадати владі, що вона жива, що у неї є син і вона має права, які влада грубо порушила.

Мирославі 32 роки, синові – чотири з половиною, нині вона чекає другу дитину, а також у неї виявили пухлину. Була складна вагітність, роки поневірянь і постійний режим виживання. Так, її особисте життя не склалося. Але хіба вона одна така? Хіба це дає право іншим засуджувати її й зневажати її права як жінки, як матері?

До вагітності Мирося працювала в КП "Міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка” (підприємство опікувалося парками при попередньому міському голові Вікторові Анушкевичусу). Пропрацювала там 3 роки майстровою, відповідала за організацію та контроль роботи працівників, які безпосередньо працювали в парках міста, пішла в декретну відпустку.

У відпустці навіть не підозрювала, що комунальне підприємство ліквідують, а її в декреті можуть звільнити. Планувала повернутися на роботу. Але вийшло так, що Мирося стала жертвою політичних рішень нової міської влади, яка взялася розкладати "своїх" на грошові потоки і структури. В той час команда Марцінківа, отримавши владу, вирішила ліквідувати комунальне підприємство і створити нове, просто з іншою назвою. Це звичайна практика, коли треба "законно" позбутися небажаних людей і поставити своїх. Але в таких випадках під каток потрапляють не лише керівники, а й звичайні роботяги. 

Мирослава не знала про "реформаторські" плани нової мерії, але одного дня їй зателефонував Мар'ян Вагилевич, в минулому заступник директора підприємства, а на той час голова ліквідаційної комісії, і сказав, що хоче принести попередження про звільнення. "Приніс мені лист-попередження про звільнення, дата вже була поставлена. Я поставила підпис, бо, по-перше, не зовсім зрозуміла, що це, а по-друге, я не була готова до такої підлості, бо він мене запевнив, що це суто формальність, просто потрібно закрити старе підприємство, аби створити нове, щоб люди мали роботу, і якщо я не підпишу, то через мене люди будуть без роботи. При цьому запевнив, що працевлаштовує мене на новому підприємстві. Також у повідомленні було вказано, що маю прийти в офіс. Я прийшла в офіс, зі мною ніхто не розмовляв, люди, з якими я три роки працювала, просто не реагували. Секретарка мовчки видала мені трудову книжку. Потім я кілька разів телефонувала уже на нове підприємство, новому директору Руслані Василюк та її заступнику Мар'яну Вагилевичу, щоб працевлаштуватися, бо всіх працівників туди перевели, крім мене і ще одної жінки, яка також була у декретній відпустці, та ніхто не піднімав трубки, уникали зустрічі", – розповідає Мирослава.

21 травня 2016 року Мирославу звільнили з роботи за ст. 40 п. 1 КЗпП під час перебування у відпустці по догляду за дитиною, і з того дня й донині вона веде боротьбу за свої права і гідність. Третій рік жінка судиться з Івано-Франківською міською радою. Виживає завдяки добрим людям, які її підтримують і допомагають.

Зрештою, пройшовши судову тяганину від Івано-Франківського до Касаційного суду, Мирослава отримала рішення, яке підтверджує, що вона не якась скандалістка і не зварйована одиначка, якою її намагалися виставити, а жінка, яка потерпіла від беззаконня і несправедливості та зуміла відстояти своє право на декрет і робоче місце. 

Перелік судів, справа 344/7932/16-ц:

1

Ці рішення  довгий судовий шлях, який довелося здолати простій жінці, яка витримала поневіряння та приниження. Переказувати всі ухвали і постанови не будемо, але відзначимо найважливіші моменти, які варто б пам'ятати можновладцям, коли вони з легкістю розпоряджаються чужими життями. 

  • Отже, законодавство чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Якщо раптом хтось скаже, що це була ліквідація підприємства, то це не виправдовує звільнення.

  • Замість ліквідованого КО Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку імені Т. Г. Шевченка було створено нове підприємство – КП "Центр розвитку міста та рекреації", тобто мала місце реорганізація підприємства.

Виконавче провадження ВП №55995010  

2

Нині міська рада повинна сплатити Мирославі 47 358 грн за те, що її було звільнено під час декретної відпустки, і, відповідно, поновити на роботі.

Так, ці кошти їй страшенно потрібні, бо зараз вона взагалі не знає, чи буде жити, виношуючи дитину і маючи сина, є важкохворою. Та міська рада не поспішає сплачувати борги, а далі продовжує тягнути в судах.

Яке моральне право має політик і посадовець Мар'ян Вагилевич судитися за кошти громади з обдуреною ним важкохворою матір'ю-одиначкою? Чи є в нього елементарні совість і гідність? Та Бог йому суддя. 

А Мирося не зупиняється!

3

В Україні немало таких жінок, яких роботодавець всіляко намагається позбутися, бо вони завагітніли, народили й зайняті дітьми і тому раптом стали тягарем. Та небагато таких, які готові три роки поспіль боротися й судитися з системою і нелюдами, аби довести свою правоту.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: