fbpx

Вибори Президента 2019: що обираємо, коли нема за кого голосувати

Політика 13:55, 01.02, 2019

Існує така історична байка про Ротшильдів. Коли на початку ХХ століття в голови родини, Натана, спитали, чи буде велика війна в Європі, він відповів: "Дамо гроші – буде. Не дамо – не буде".

За своєю природою вибори подібні на будь-який інший процес на планеті. Це завжди зіткнення різноспрямованих інтересів, волі, грошей і випадковостей. І коли мене іноді запитують, що я думаю про програму Зеленського, перспективи Гриценка, наступ Садового, вила Ляшка чи іще щось в такому ж дусі, я зазвичай відповідаю: нічого. Думати про них немає сенсу, тому що головне зіткнення відбувається між Петром та Юлею, а інші просто виконують свою маневрову роль, відтягуючи відсоток-другий там чи прирощуючи тут.

Хай про них думають політологи та експерти, яким в силу обраної професії доводиться створювати "наратив": логічну (хоча іноді в цьому є сумніви) послідовність аудіовізуальних ефектів. Вони можуть звучати красиво та переконливо, натомість нечасто мають стосунок до реального політичного життя. Тому що туди, де відбувається реальне політичне життя, політологів та експертів зазвичай не пускають.

Чи добра програма Зе з його digital-державою? Вона прекрасна. Чи приваблює план Шевченка побудувати Буковель в кожній хаті? З певною натяжкою, так, але, можливо, я просто не цільова аудиторія. Чи принесли б країні успіх ідеї Полковника? Вірогідно, лишилося тільки зрозуміти, в чому вони полягають.

Але все це не має жодного значення, оскільки ніхто все одно не збирається ці чудові програми реалізовувати. Політикам теж треба створювати свою послідовність аудіовізуальних ефектів для публіки. Інакше зростання рейтингу не досягти і умовний український ротшильд не дасть грошей. Програма Януковича в 2010 звучала непогано, але існувала виключно в просторі "наративу". А в житті… втім, ви і самі все пам’ятаєте.

Власне і на презентацію нового суспільного договору від Юлії Тимошенко потрібно дивитися під цим кутом. Текст – не викликає заперечень, творчий колектив – шановний, але для самої Юлії Тимошенко це просто "наратив", яким вона намагається зачепити той шар думаючих виборців, через недовіру якого вона завжди програвала президентські вибори. На цей шар націлений блокчейн, нова економіка і риторика про нову державу – добротна спроба охопити "креативний клас" з усіх боків.

Тому спроби аналізувати цей документ не мають сенсу. Його чекає така ж доля, як і економічний план "Український прорив" 2007 року чи створення територіальної оборони у 2014-му. Чи цифрова держава Зе. Чи загальнонаціональний Буковель Ше. Чи, до речі, програма "Жити по-новому-2".

Тобто цілковите і повне забуття після того, як відбудуться вибори.

На що сподіватися пересічному українцю в цій ситуації? Чесно кажучи, мало на що. На самих себе. На громадянське суспільство, яке таки потроху формується – в тому числі і завдяки війні. На збереження інтересу до нас з боку західних партнерів, особливо англосаксів, і на продовження їхнього тиску на президента та уряд. Завдяки цьому позитивні зміни, хоч і косо та криво, але відбуваються.

Політтехнологи Тимошенко, розуміючи всю непривабливість свого замовника, вирішили грати "від супротивного". Мовляв, Юля – такий собі вибір. Але подивіться на Петра – це ж воопше пи[email protected]ць. Загнати свідомість людини в вибір меншого зла і підштовхнути до необхідного рішення.

На мій погляд, ситуація зворотна. Саме Порошенко є в цій ситуації вибором "меншого зла", хоча б тому, що до нього вже є хоч якісь "ключі" в Заходу. Хтось скаже, що це відгонить зовнішнім управлінням. Так. І що швидше це зовнішнє західне управління стане всеохопним, то краще буде для нас. На жаль, більш ніж чверть століття незалежності показали нашу певну неспроможність до ефективного державного будівництва. Облажалися всі: від "Батьківщини" до "Народного Фронту", від ПР до БПП, від "Свободи" до "Самопомочі" і т. д. Чи є це випадковістю? Навряд, враховуючи те, що ефективні (для себе, звісно) держави тут будували варяги, литовці, поляки, австрійці і навіть росіяни – але не автохтони.

Отже, переводячи це в площину майбутніх виборів, треба відповісти для себе на питання, чиє зовнішнє управління принесе нам більше користі: західне, вимушеним виразником якого є ПОП? Чи приховане східне, яке персоналізує ЮВТ?

Здається, ми вже колись відповідали собі на це питання. А про свою правду на "Богом даній землі" поки, мабуть, не треба: історія і статистика не дають підстав для оптимізму.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: