Раб, народжений від рабині і живучи у неволі якийсь час, навіть отримавши свободу, залишається рабом до кінця своїх днів. Він навіть може полюбити свого господаря, але все життя ненавидітиме наглядачів, які гнали його нагайкою на плантацію.
До чого я це? Україна сотні років жила у чужих державах. Після Київської Русі і королівства Руського ми жили під "опікою" чи відвертою окупацією Литви, Польщі, Речі Посполитої, Московії, Австро-Угорщини, Совєцького Союзу, Німеччини, Румуніі, Чехії… Нетривалі епізоди незалежності часів Запоріжської Січі, Гетьманщини, Української, Західноукраїнської, Кубанської Народних Республік, Української держави, Карпатської України і т. п. тільки давали можливість не забути, що ми є окремою нацією і маємо право на свою державу.
Ми навіть могли любити або, як мінімум, з повагою ставитись до свого господаря. Плакати за убієнними ерцгерцогом Францом Фердинандом фон Габсбургом чи Ніколаєм Другим Романовим, а вже через пару років бити поклони Іосебу Джугашвілі (Сталіну) чи Адольфу Шикльґруберу (Гітлеру), а потім знов плакати за "скоропостіжно ушедшим" товаріщєм Брєжнєвим. Але за часи окупації ми завжди ненавиділи (відкрито чи підсвідомо) господаревих наглядачів: "охранку", жандармів, НКВД, Gestapo, Schutzstaffel, МГБ, КГБ, міліцію…
Навіть з відновленням незалежності України у 1991 році підрозділи МВС України чи Служби безпеки України не стали для нас "своїми". Скоріш за все тому, що за сотні років в нас, мабуть, уже на генетичному рівні закладене сприйняття цих структур як ворожих і виключно каральних. Бути названим "мусорським" – означало ганьбу і приниження "на районє". Бути інформатором спецслужби – значить, стукачем, донощиком і сексотом. За двадцять з лишком років незалежності органи правопорядку не змогли покращити ставлення до себе суспільства, стати "своїми" для народу, а навпаки – через хабарництво, кришування, катування у відділках, невігластво і хамство співробітників, байдужість до проблем простих громадян, закривання очей на протиправні вчинки "еліти", зрештою – за звірства на Майдані, ще більш віддалились від людей.
Та й люди, зіпсуті грошима чи владою, перетворилися на ракові клтини в суспільному організмі, і це їхнє метастазування ми зараз обговорюємо в соцмережах, переглядаючи відео спілкування патрульних з різного роду, вибачте за грубість, бидлом і гопотою. А самі бидло і гопота "потерпілі від свавілля нової поліції" вважають себе ледь не героями, які "борються з системою", "протистоять беспрєдєлу нових мєнтів" і т. д.
АЛЕ!!! Тепер ми маємо СВОЮ, хай хоч наразі тільки патрульну, але СВОЮ поліцію. Хай ще молоду, юну, хай ще недосвідчену, хай трошки невмілу і, можливо, часом незграбну, як молоде левеня на першому полюванні, але СВОЮ. Не чужинську, не заслану, свою, яка зараз, як у відомому майданівському заклику, таки з народом. Не з бидлом, яке звикло себе називати елітою (тьху ти, слово яке хороше споганили!), а з народом і Законом. І народ повинен бути з нею.
Особисто я – за #МояНоваПоліція пасть порву і моргали виколю :-). Але якщо почнуть "по-старому" (для чого передумов не бачу наразі) – то вже вибачайте: буду бити акуратно, але сильно.