За останній місяць чимало найкращих слів, які ми знаємо, почали втрачати свій первісний зміст. Правда, честь, порядність, Україна – читаємо на численних рекламних щитах. Око замилюється, і стає врешті якось аж не по собі байдуже, принаймні на якийсь час.
Нас укотре намагаються задурманити потоком політичної реклами, яка щедро ллється з усіх сторін. Але я живу у своєму місті. І через кілька днів піду обирати депутата до Верховної Ради. Уже навіть запрошення надійшло. То й не дивно, що ще раз розмірковую, напроти якого прізвища в бюлетені поставити "пташку".
Свій вибір я насправді зробив уже давно, і він, даруйте за самовпевненість, правильний. Адже я добре знаю, як і ми всі, що довкола точиться лише головне одвічне протистояння – добра і зла, чесності і підлості, правди і кривди. Зло маскується, вдягає вишиванки, просторікує про патріотизм, роздає щедрі подарунки і багато обіцяє. А ми знову вирішуємо, на чий бік стати.
Протистояння це в наші дні набуло особливого змісту, адже за неповний рік за плечима – потоки крові, тисячі загиблих і війна, якій не видно кінця.
Що буде з нашою країною та й нами далі, залежить значною мірою і від цих виборів. Хоч нерідко кажуть: "Наш один депутат, який би не був, у парламенті погоди не зробить". Зробить, запевняю вас. Згадайте бодай кандидата-самовисуванця від Надвірної, проти якого на попередніх парламентських виборах спільно виступили ледь не всі так звані демократичні сили. Він не лише переміг, але й увесь свій час роботи у Верховній Раді безкомпромісно голосував проти режиму Януковича, брав активну участь у Революції гідності, готував і сприяв прийняттю найрезонансніших, найпотрібніших для нашого суспільства законів. Ще тоді неодноразово звучало: "Людей треба обирати не за партійним брендом, а за їхніми вчинками, за тим, що вони вже зробили корисного для української справи упродовж свого життя".
І подальші події лише це підтвердили. Висуванець від табору "об'єднаної опозиції" по Тисмениці став однією із найогидніших тушок у нашій політичній історії. Щось подібне зараз відбувається з багатьма тими, хто йде до Верховної Ради, прикриваючись президентським брендом. Мовляв, оберіть, а я вже від вашого імені допоможу президентові. Так і тицяє на кожному кроці, щоб розуміли: "Якщо не за мене, то проти президента".
Лави тих, хто намагається пройти під президентською маркою до парламенту, численні: представники колишньої влади, топ-менеджери олігархів, знайомі, заслужені і т. ін. Ці "заслужені" прізвища щоденно друкують з відповідними "заслугами" провідні українські сайти. Фантасмагорійне колесо маніпуляції розкручене до неможливого: на біле кажуть чорне, на чорне – біле. А нас закликають у це повірити. За наші ж кошти будують дороги (так, такі необхідні), але під прицілом камер і з глузливою посмішкою ("От роблю задля громади передвиборний подвиг"). То нічого, що ми платимо податки і все, що влада має збудувати за них, то є її прямим обов’язком. Не вкрасти чи віддати для самореклами наближеним до спільного владно-партійного корита, а спрямувати за призначенням: платити зарплати, пенсії, купувати ліки, будувати садки, школи, дороги…
То кого ж ми врешті обираємо, коли вся виборча кампанія окремих претендентів на народні голоси будується на окозамилюванні, яке щедро тиражується в зовнішній рекламі, проплачених теле- та радіосюжетах? І навіть Інтернет без обридливого обличчя не відкриє свого чергового вікна? Як буде далі, коли зараз починається з брехні?
Натомість кандидат у народні депутати, якого обиратиму, навіть не так часто проводить зустрічі з виборцями. Міг би частіше, та рани не дають. Приходить на милицях, бо інакше не може. Але його слухають переповнені зали студентської молоді, бо своє право говорити з ними він виборов найвищим аргументом – кров’ю, яка пролита за рідну землю, яка, як відомо з давніх часів, є останнім, беззаперечним доказом вірності Батьківщині. Ще перед війною він пройшов випробування голодуванням на Мовному майдані, далі брав участь у буремних подіях у Києві і, врешті, добровольцем пішов у батальйон "Айдар". Він не має коштів на тотальну передвиборчу рекламу. Молодий, але вже мудрий, із ґрунтовною освітою, досвідом управління і, без сумніву, патріот. Він покинув своїх маленьких дітей, батьків, друзів, рідне місто, щоб зупинити ворога на Сході, і воював за нас стільки, скільки зміг.
Він, без перебільшення, уособлення нашої гідності. Ми часто кажемо: "Нема пророка у своєму краї". Але в найтяжчі хвилини з’являються люди, які серед розгубленості й випробувань готові взяти на себе відповідальність, турботу про всіх довкола. Колись суспільний устрій у слов’ян, де рід мусив виживати в тісній згуртованості, у допомозі один одному, називали "задруга". Це давнє слово не щезло, не розчинилося, воно актуальне й нині. Маємо стати за друга, пліч-о-пліч і довести, що наші молоді політики, ще недавно воїни, можуть відстоювати Україну, наше місто, нашу "задругу". Бо хіба ж нам залишається щось інше, аніж спертися на плечі побратимів і врешті зробити те, чого так прагнемо, – змінити країну, яку нам дав Бог.