п'ятниця, 24 листопада

Запоріжжя: нас Ленін любив

Наталія Федоришин Волонтерка, громадська активістка.
Проспект імені Леніна, порт Леніна, Дніпрогес імені Леніна, пам'ятник Леніну… Запоріжжя просякнуте культом Леніна, радянщиною в топоніміці, архітектурі, в мові, в головах людей.

І все-таки це Україна, просто інакший, особливий її куточок. Тут немало патріотів, свідомих громадян, але поруч з ними – ватаватавата, яка свято переконана, що Запоріжжя – це індустріальний стержень, пуп України-світу, завдяки якому західняки ще не померли з голоду, навіть сяк-так тримаються на плаву, а може, і багатіють, знічев’я шукаючи якихось незрозумілих європейських стандартів. Так, це місто з величезним  масштабом, але з куцою свідомістю.

Вже від вокзалу нас де-не-де підстерігають якісь натяки на минулі "кращі" часи.

Центральна вулиця Запоріжжя – проспект Леніна, ясна річ. Це величезна, але сіра радянська вулиця. Кожен будинок культури чи театр увінчаний серпом та молотом. Подекуди будинки з українськими назвами чи прапорами, синьо-жовта огорожа.

По всьому місту однотематичні бігборди. Люди кажуть: "Порошенко рішив злити Запорожье Ахмєту".

Ми рухаємось по проспекту Леніна: він починається з порту імені Леніна, а увінчує маршрут сам Ленін.

– А хто Леніна в футболку з тризубом вдів? УКРОП? (На рукаві емблема УКРОПУ)

 Нет. Почему УКРОП?! Мы сами это сделали. Он у нас раньше в вышыванке был. Решили что-то поменять. А что, вам не нравится?

 Ленін в українській символіці – для мене це занадто…А що ж у вас не хотіли його знести?

 Разрушить? Зачем? Что, он вам мешает? Приехали с Запада и хотите тут свои порядки наводить?! Это памятник тем, кто Днепрогэс строил и Ленину, который помогал. У вас ведь  куча непонятных памятников. Что, Данила Галицкий построил что-то своими руками?

 Хіба ж Ленін власноруч цеглу на Дніпрогес носив?

 Нет, но он хотя бы любил нас, украинцев, песни наши любил… Это наша память. А что, если снести  и война кончится?.. Мы же ваши памятники не сносим. Лучше вон на Сечь нашу посмотрите – какая красота... 

Ми відправляємось на Хортицю. Прямої маршрутки туди немає. Понеділок – вихідний день у музеї. Пішки йти майже 3 км. Для місцевих це незначна відстань.

 Машины вы всё равно здесь не остановите. Пешком надо, а там синий борд будет – и направо.

Все-таки ловимо машину, доїжджаємо до борду – далі ніжками.

Краєвид справді вражає, шкода тільки, що саме козацьке місто закрите.

До вокзалу добираємося – пішки, маршруткою і тролейбусом.

 Девушка, акуратнее с рюкзаком!

 Перепрошую.

– Что?! 

 

КОМЕНТУВАТИ
  • Василь 0 Відповісти Пока спустившиеся с Карпат рагули будут пытаться навязывать свои "ценности" остальному населению Украины, к которому их самих можно отнести с трудом ввиду их происхождения от кого угодно только не от украинцев, в стране и дальше будет бардак и её движение к распаду только будет ускоряется!