fbpx

Історія життя Івана Нечуя-Левицького, автора «Кайдашевої сімʼї»

Культура 10:10, 17.09, 2022

Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький творив у складні часи, коли писати українською мовою було заборонено. Талановитий письменник вважався справжнім диваком, а його творчість була гідно оцінена лише після смерті. Яким же було життя митця та чому він публікував свої твори під псевдонімом?

Народився вічно нежонатий відлюдник 25 листопада 1838 року в сім’ї сільського священника. Батько не був добрим господарем, зате мав велику бібліотеку і читав проповіді рідною мовою. Звісно, що батько хотів, щоб син також здобув духовну освіту.

Іван Нечуй-Левицький життя і творчість

Нечуй-Левицький прислухався до думки суворого батька і вступив до Київської духовної академії. Саме там із молодим хлопцем стався доленосний випадок, завдяки якому він і взявся за перо. Річ у тому, що викладачі академії не визнавали української мови та літератури. І фраза, кинута викладачем на лекції, що добре було б спалити українську літературу в інтересах держави, підштовхнула хлопця до письменництва. Він писав таємно від усіх, навіть від батьків.

Іван Семенович бере собі за псевдонім прізвище козацького полковника Нечуя із твору «Думи про Нечуя», який дуже любив. В 1878 році під його авторством вийшла найкраща оздоба українського письменства – «Кайдашева сім’я». Літературний аналіз твору «Кайдашева сім’я» пояснює, чому цей твір є актуальним і нині, чому без нього ми не уявляємо ні української програми, ні репертуару театрів.

Звісно, авторський варіант твору читати сучасному читачеві буде складно. У наших книгарнях продається відредагована під сучасний правопис повість. Нечуй-Левицький же вважав, що писати треба так, як люди говорять, тому не використовував апостроф і літеру “ї”. Автор навіть заповідав, щоб після його смерті книги друкували згідно з авторським варіантом. На думку письменника, краще було його книги спалити, ніж видавати з “неправдивим” правописом. Ось такий це був радикальний письменник.

Але на цьому його дивацтва не закінчувалися. Кияни добре знали, що Нечуй-Левицький був дуже пунктуальний та кожного дня гуляв однаковим маршрутом: від Володимирської по Хрещатику та назад. При собі у нього завжди була парасолька. Спати Іван Семенович лягав о десятій годині вечора. Навіть на власному ювілеї він покинув гостей та пішов спати, не дослухавши вітальних побажань.

Один його знайомий драматург згадував, що в хаті Левицького було чути клацання. Господар полював на мишей і дуже радів, коли чув звуки мишоловки. Також він любив читати журнали наприкінці року комплектом. Потім переказував друзям новини, які стались рік тому.

Останні роки його життя були складними. Старенький письменник жив злиденно, тяжко хворів, був самотнім. І. Нечуй-Левицький помер на вісімдесятому році життя у 1918 році у «шпиталі для одиноких людей».

На правах реклами

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: