Днями на камерній сцені Франківського драмтеатру відбулася прем’єра сюрреалістичної психодрами за мотивами творів Франца Кафки.
«Людина з довгою тінню» – драма, інспірована творами і життєвими сюжетами містичного генія і нещасливого чоловіка Франца Кафки (інсценізація, режисура Назарія Паніва, художниця – Олеся Головач, хореограф – Дмитро Лека).
12 персонажів втілюють на камерній сцені Франківського Національного драмтеатру імені Івана Франка, сценографічно виділеній і наповненій тільки ліжком та шафою-купе, всього лиш двоє акторів – Юрій Хвостенко та Ірина Бенюк.
Кафку, альтер-еґо та Жінку з борделю зіграв Хвостенко. Інших дев’ять – альтер-еґо, чотирьох жінок в житті Кафки (Феліцію Бауер, Юлію Вохрецех, Мілену Есинську, Дору Дюмант), а ще Дівчинку, Маму, Батька і самого Франца Кафку випало зіграти Ірині Бенюк. Надскладне завдання. Амбітне. Якесь іноді навіть нереальне для невтаємничених у професію актора. Відповідаючи на запитання журналістів «Як можна зіграти аж так багато», вона відповіла, «засобами художньої виразності», додавши жартома «ну, і змінюючи костюми». Хтось пошепки порадив: «можна червону помаду…». І одразу хтось заспойлерив: «помада у виставі участі не бере».
Ще за кілька днів до прем’єри франківська публіка активно налаштувалася на “еротично-комічну драму”. Бо на facebook-сторінці театру велась активна промокампанія, і на фото цих двоє – Бенюк і Хвостенко – «не вилазили з ліжка», демонстрували танець чоловічої і жіночої руки – для початку. Але ж прем’єра – за творами Кафки, ірраціонального і незрозумілого.
Однак найзавзятіші театрали дочиталися ще й про те, що режисер Назарій Панів вирішив взяти за основу майбутньої постановки: 8 робочих зошитів автора, два романи «Процес» і «Замок», два його оповідання «Майстер голоду» і «Перевтілення», «Лист до Батька» і «Заповіти», «Листи до Феліції» і «Листи до Мілени», а також щоденники різних років. Загалом – 1614 сторінок текстів.
Лаконічна сценографія підпорядкована поліперсонажності, пише газета День. Гігантське ліжко з прихованим дном, сіре покривало, на стелі – розбите на друзки дзеркало та шафа-купе, де відбувається усе, що обіцяє напис на афіші 16+.
“Ще у свої студентські роки я був присутній у Львові на фестивалі молодої режисури, і там ставили Кафку, – пригадує Назар Панів, постановник прем’єрноі вистави. – Потім я перечитав усі його твори. Листи. Дослідження. Найважливіше для мене – це те, що ми відкрили перш за все складну людину, з усіма її мінусами, плюсами, без якогось омофору міфічності. Відбулася “десакралізація”. Ми намагалися показати людину з важкою долею. Але і генія також. Та перш за все – людину”.
Жанр вистави визначили як “сюрреалістична драма”. Чому? Для мене Кафка дуже різний, навіть в межах одного твору бачу і сюрреалізм, і реалізм, і абсурд водночас. Саме у нашій сценічній роботі найбільша ставка на “сюр”. У Кафки є репліка «я доладно не знаю, на якому я світі». Тобто є оце його життя між світами, навіть не чітко життя-сон, а наче його блукання між світами, між паралельними реальностями. Тому, на мою думку, саме сюр найяскравіше щось увиразнює, щось пояснює, оце його метання: пошуки Кафкою самого себе поміж світами. І важливо, до якого берега він припливе в фіналі: чи залишиться у світах, які витворила його таємнича натура, чи таки випливе до причалу реальності.
“У цій виставі ми досліджуємо Кафку-людину через його біографію, його твори, його листи, щоб глядач, може, згодом, взявся прочитати Кафку. Глядач, котрий взагалі не знайомий з творами цього загадкового і містичного письменника, не відчуватиме складності. Такі глядачі будуть бачити у виставі Кафку як персонажа і ототожнювати його з геніальним письменником”, – додає Панів.
