fbpx

Станиславівські оголошення: наше місто на сторінках газети “Діло”

Наша історія 14:17, 02.09, 2019
НА ФОТО: Перша шпальта газети "Діло". 1886 рік.

Дізнатися щось нове про минуле нашого міста можна не лише з давньої станиславівської преси. Про новини зі Станиславова писали й львівські газети, зокрема україномовний часопис “Діло” – перша в Галичині щоденна українська газета.

Часопис ”Діло” був заснований 1 січня 1880 року у Львові групою українських патріотів на чолі з відомим істориком і журналістом Володимиром Барвінським для захисту прав українців Галичини. В листопаді 1918 року видання газети припинили польські військові жандарми. Зазнаючи переслідувань, протягом 1920-1922 років “Діло” неодноразово змінювало назву, а з вересня 1922 року газета знову повернула собі старе ім’я. Вона захищала українські інституції в Австро-Угорській імперії й відстоювала ідею єдиного українського народу, тимчасово розділеного кордонами імперій.

Газета Діло. 1926 рік.
Перша шпальта газети “Діло”. 1926 рік.

На сторінках “Діла” знаходимо багато згадок про життя Станиславова та його мешканців. Так, номер газети від  24 січня 1890 року порушує питання про об’єднання Станиславова з передмістям – Княгинином.

“Дуже важною справою для Станиславова єсть полученє міста з передмістєм Книгинином. Не кождий може знає, що се на першій погляд так велике місто Станиславів обмежає ся властиво лиш до середмістя і не довгих улиць а всі ті гарні домики поза рогачками міста стоять вже на грунтах села Книгинина. Книгинин окружаючи довкола Станиславів становить окрему громаду з своєю власною управою, цілком независиму від міста, і хоч користає з добродійств, яке подає так близьке безпосередне сусідованє з містом, не поносить ніяких тягарів міских крім незначного причинку до шкільного фонду. Від давна стараєсь міска рада перевести якесь полученє з Книгинином, а здаєсь що та справа полагодить ся вже вскорі, бо і намістництво звернуло на ню свою увагу”.

Незважаючи на те, що це питання обговорювалося ще у кінці ХІХ століття, офіційне об’єднання середмістя, передмість і приміських сіл Княгининів відбулося лише 1 січня 1925 року. Цю міську структуру почали називати “Великим Станиславовом”.

Станиславів Княгинин-Колонія Станиславів
Княгинин-Колонія.

Газета “Діло” від 16 серпня 1929 року описує пригоди журналіста, який став свідком погодних катаклізмів у Станиславові: “Негайно захотілося небесним янголам спустити дощ на землю. Дощ, якому може дорівнювати водоспад Пруту в Яремчі. В утечі перед ним стрічаю знайомого, який запропонував мені разом з ним піти до кіна “Варшава”, бо має вільний вступ на дві особи. Висвітлюють “Ідіот”, фільма незвичайна. Якраз починається революційний бунт населення проти буржуїв. Нагло світло на екрані гасне. Звертається до нас фотелевий наш сусід і пояснює нам, що саме ввійшла поліція і заборонила далі висвітлювати фільм з огляду на безпеченство публічне. Після п’яти мінут програма йде далі. Та поправляючись на кріслі, я стукнув черевиком до підлоги і немало здивувався, коли відчув воду під ногами. У тім же моменті повстає на перших місцях перед екраном гармидер. Орхестра давно вже перестала концертувати, вода залила фортеп’ян. Зриваюся з крісла та вибігаю на коридор. По східцях б’є вода і впливає до залі. Саме зійшов на хідник гурт панночок з мештами та панчішками на плечах, підтримуючи суконки догори. Вода на хіднику по коліна, рвуча, як Бистриця. Ось над’їжджає фіякер. Вода коневі по живіт. ”Дорожка! Фіякер! Гальо! Ходіть сюди, даю вам 5 злотих, тільки підвезіть на Ґолуховського!” – чути вигуки. “Нема дурних! Я можу взяти на козли тільки одну особу!” – відповідає візник. Торгуються, хто має перенести гостя через воду до дорожки. Візник пропонує гостеві скидати штани. Дивне диво. Дощу вже давно нема, а вода чимраз зростає… Спираючись на парасолю, з якої видно лиш ручку, йду вбрід на вулицю Ґолуховського”. 

Читайте також: Станиславівські оголошення: про фейки і журналістський бандитизм

Номер від 14 травня 1934 року повідомляє про велику виставку українського промислу в Станиславові: “Виставовий комітет доложив усіх зусиль, аби вистава випала якнайкраще. Це вдалося йому на 100 відсотків. Серед останніх приготувань стрінула його одна трудність від місцевого староства, яке домагалося зміни розліпленої вже афіші “Показ виробів українського промислу” на “Показ виробів українського промислу кооперативного походження”. Два останні дні і ночі кипіло в ”Соколі”, немов у муравлищі. Одні привозили з двірця експонати і кіоски, інші вимірювали замовлені площі, треті метушилися при інсталяції відповідного освітлення. Інжиніри монтували українське радіо, а метка молодь помагала складати безліч експонатів. В неділю перед полуднем ішла ще остання вигляда. Наближалася хвилина святочного отворення вистави, на яку нетерпеливо ждав український Станиславів, зацікавлений розданими тиждень тому летючками та заінтригований двома родами афішів. Вже перед 12 годиною зібралася біля “Сокола” велика гурма народу, яка не могла вся бути присутня на отворенні, бо тільки мала частина могла поміститися на галярії та в льожах, зарезервованих для публіки”.

Станиславів. Будинок українського Сокола. 1926 рік.
Будинок українського Сокола. 1926 рік.

“Діло” від 17 жовтня 1935 року повідомляє статистичну інформацію про Станиславів і Станиславівський повіт. Зокрема газета зазначає, що тоді в Станиславові мешкало 59 960 осіб без урахування війська, з них 27 825 чоловіків і 32 135 жінок. Українською мовою говорили 9357 жителів Станиславова (15,6 %), 26 187 осіб (43,7%) розмовляли польською, 22 944 (38,3%) – єврейською, 1332 осіб (2,2%) – німецькою. Як бачимо, українці в тодішньому Станиславові становили меншість. Але ця меншість була дуже активною, патріотичною та сповненою цікавих ідей.

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: