fbpx

Станиславівські оголошення: європейські звичаї старого міста

Наша історія 09:53, 01.07, 2019

Більшість іванофранківців вважає, що наше місто за Австро-Угорщини та Польщі було справді європейським. І це загалом так – тодішній Станиславів мало чим відрізнявся від будь-якого іншого невеликого міста Європи. Хоч його мешканці й не прагнули сліпо наслідувати чиїсь звичаї.

НА ФОТО: Мешканці Станиславова на площі Ринок

Галичани здавна славилися добрим вихованням, і мешканці Станиславова початку ХХ ст. теж вирізнялися по-європейськи вишуканими манерами. Під час вітання зі знайомими в ті часи було прийнято злегка вклонитись. Як повідомляв ”Кур’єр станиславівський” у січні 1905 року, один місцевий пан підрахував, скільки разів він мусив уклонитися знайомим під час однієї прогулянки. Вийшло, що він 42 рази вклонявся, повністю знявши капелюх, і 67 разів злегка припідняв капелюха. І така шаноблива поведінка тоді була нормою.

Як писала преса у 1909 році, “типовий мешканець Станиславова вбирається з підкресленою елегантністю, але при цьому купує одяг на складах дешевих чи уживаних речей, носить ”чеське” взуття з угорських фабрик, “італійський” капелюх-борсаліно, виготовлений у Німеччині. Краватки він обирає лише у стилі сецесія і повністю захоплений тютюноманією. За характером він веселий і говіркий, коли звертається до якоїсь пані, неодмінно згадає титул її чоловіка і додасть якусь галантну фразу – ”цілую ручки”, ”падаю до ніг”. Можна цілком справедливо стверджувати, що він завжди ґречний до слабшої половини роду людського”.

Добрими манерами могли похвалитися й тодішні офіціанти. Крім того, вони мусили бути справжніми поліглотами, адже в багатьох станиславівських кав’ярнях і ресторанах гостей обслуговували німецькою мовою. В фешенебельних закладах кельнери зазвичай німецькою мовою вітали гостя і питали, чого він бажає. І лише якщо гість відповідав їм польською чи українською, теж переходили на неї.

Офіціант у Станиславові

Офіціант. Фото, поч. ХХ ст.

Однак, деякі відвідувачі залюбки спілкувалися німецькою, демонструючи свої хороші знання. Ну, бо нікому не хотілося виглядати менш освіченим, ніж звичайний офіціант.

Тоді у кав’ярнях обов’язково була свіжа преса – як мінімум 2-3 різних видання. Великою популярністю користувалися місцеві газети, а також віденські – ”Das interessante Blatt” (”Цікавий листок”), ”Neue freie Presse” (”Нова вільна преса”) та інші. В перервах між подаванням страв і збиранням брудного посуду зі столів офіціанти охоче знайомилися з останніми новинами.

Була у Станиславові й традиція, подібна до краківської. Щогодини на високій вежі Маріацького костелу в центрі Кракова з’являється сурмач і виграє урочисту мелодію – гейнал. Колись це слово означало релігійну пісню, і є легенда, що в давнину хлопець-сурмач урятував місто від татарського набігу, загравши гейнал і подавши містянам сигнал тривоги.

В Станиславові ця традиція з’явилася досить пізно – лише в 1900 році. Її започаткували служителі костелу єзуїтів (тепер Свято-Троїцький кафедральний собор по вул. Грюнвальдській, 1).

Станиславів костел єзуїтів

Костел єзуїтів

Щоранку, рівно о п’ятій годині, з вежі костелу починали звучати гарні мелодії трубача, який своєю грою прославляв Матір Божу. Гра на трубі тривала до шостої ранку. Невідомо, як довго протривала ця традиція і як ставилися до неї мешканці сусідніх будинків, але, мабуть, сусіди були терплячими, бо в 1902 році ця традиція ще існувала. Про це свідчить повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 18 травня 1902 року.

Станиславівські оголошення

Повідомлення про гейнал у Станиславові

Ще одна “родзинка” Станиславова пов’язана з польським містом Торунь. Там є цікавий кулінарний бренд – торунські пряники. Не всі знають, що колись своїми пряниками славився й Станиславів.

В червні 1905 року місцева преса повідомила про відкриття фабрики пряників та вафель по вул. Липовій, 42 (нині вул. Шевченка). Одним з власників фабрики був відомий ресторатор Теофіл Квятковський, а його партнер, пекар Т. Мазур, завідував виробництвом і вмів випікати справжні ароматні шедеври. Воно й не дивно, адже пан Мазур довший час працював на фабриці пряників у Торуню, тож станиславівські пряники були “двоюрідними братами” торунських.

Станиславівські оголошення: паризькі традиції старого міста

Однак мешканці Станиславова зовсім не прагнули сліпо мавпувати чужі звичаї. Про це свідчить “антиєвропейська” особливість, характерна для міста в 1930-х роках. Тоді багатьох приїжджих дратувала специфіка роботи станиславівських крамниць. У всій тодішній Польщі магазини починали роботу о восьмій ранку, а у Станиславові – о дев’ятій.

Преса зауважувала, що місто зовсім не зобов’язане сліпо копіювати інших, нехай навіть мова йде про європейські столиці. Станиславівські торговці відкривають свої заклади тоді, коли їм зручніше. Тим більше, взимку о восьмій годині ранку буває ще темно, а отже, робота крамниці в цей час тягне за собою збільшення витрат на освітлення. Словом, гостям міста доводилося миритися з цією станиславівською особливістю.

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: