fbpx

Станиславівські оголошення: заручини у давньому місті

Наша історія 10:56, 29.07, 2019

Сто років тому ритуал заручин був складною процедурою, не надто романтичною і обтяженою умовностями та правилами.

НА ФОТО: Візит до батьків нареченої. Картина, кінець ХІХ ст.

“Коли юнак захоче одружитися з дівчиною, він повинен повідомити про це своїм батькам або ж другові, старшому за віком, – рекомендував порадник хороших манер кінця ХІХ ст. – Тоді вони намагаються більше дізнатися, чи нічого не стоїть на перешкоді шлюбові, а такою перешкодою може бути, наприклад, погана репутація панни. Особи, які взяли на себе роль посередників, домовляються також про зустріч молодих та їхніх батьків, яка може відбутися на балу чи в театрі. Часто друзі сім’ї дівчини чи хлопця організовують обід, на який запрошують молодих. Про мету цього обіду їм не розповідають, щоб не викликати у них почуття скутості. Може статися, що при ближчому знайомстві хлопець розчарується у своїй обраниці, і це може ранити її почуття. Коли ж у подальшому знайомстві відмовить дівчина, юнакові належить сприйняти це з гідністю”.

Освідчення Станиславів
До весілля наречений міг лише поцілувати своїй обраниці руку. Поштівка, поч. ХХ ст.

Якщо молоді люди сподобалися одне одному, батько чи старший приятель хлопця вирушав просити руки дівчини. Він вбирався у свій найкращий костюм, навіть якщо родина нареченої стояла нижче за нього в суспільній ієрархії.

Під час такого візиту обговорювалися справи майна і грошей. Батько дівчини одразу називав суму посагу, який був готовий дати за доньку. Коли майнові справи було залагоджено, наречений мусив прийти і подякувати, що його пропозицію прийняли. Після цього призначалася дата заручин.

Святкували заручини у дуже вузькому родинному колі. Зранку в день заручин наречений висилав своїй обраниці букет її улюблених квітів, бажано білих, а перед приходом гостей одягав на палець дівчини перстень. В крамницях Станиславова була спеціальна пропозиція перснів для заручин. Зазвичай вони були з одним великим каменем, білим або прозорим, що символізувало чистоту почуттів. Перстень для заручин можна було придбати, наприклад, у ювелірній крамниці Берла Ґрюншпана на площі Ринок.

реклама оголошення
Реклама перстнів для заручин крамниці Берла Грюншпана.

Як рекомендував порадник хороших манер ХІХ ст., під час заручин наречена мусила бути у ”веселій” сукні – рожевій, блакитній чи білій з рожевими прикрасами. Наречений та інші чоловіки носили фраки. Під час забави молодим дозволялося поговорити так, аби їх ніхто не чув, але все ж не рекомендувалося залишати їх наодинці. З часу заручин юнак мав право часто відвідувати свою наречену, але дівчина не могла йти разом з ним по вулиці, їх обов’язково мусив супроводжувати якийсь родич.

Після святкового обіду в пресі публікувалося повідомлення про заручення пари. Так, газета “Кур’єр станиславівський” від 5 вересня 1900 року повідомила про заручини доньки відомого ювеліра Леона Шенкельбаха Анни і такого собі Мавриція Флінтенштейна.

заручини газета Станиславів
Повідомлення про заручення.

Ще однією доброю традицією були пожертви на благодійність з нагоди заручин. В серпні 1910 року заручилася донька Філіпа і Бабетти Ліберманів – власників фабрики спирту та дріжджів у Княгинині. Жанетта Ліберман виходила заміж за чеського фабриканта, і на честь заручин батьки молодої пожертвували багато невеликих сум різним благодійним організаціям, зокрема 25 корон товариству ”Братня поміч”.

В березні 1902 року заручини однієї станиславівської пари завершилися трагічно. Молодий адвокат Давид Штернберґ заручився з місцевою панною, а після урочистого обіду поїхав до Надвірної у своїх юридичних справах. Там він повечеряв рибою у місцевому шинку, отруївся і через три дні помер.

Зазвичай від часу заручин до весілля минало від кількох місяців до року. І в цей період наречений усіляко намагався догодити своїй дамі серця, хоч усе, що він міг собі тоді дозволити, це поцілувати їй руку. До інтимніших проявів любові справа доходила лише після весілля. Однак тоді поведінка багатьох чоловіків докорінно змінювалась.

освідчення
Освідчення. Фото, поч. ХХ ст.

Як зауважував давній порадник, “коли жінка вступає у шлюб, вона мусить бути готовою побачити багато недоліків свого чоловіка, яких вона не помічала досі. Його ставлення до неї повністю зміниться. Той закоханий, який виконував усі її примхи, такий покірний і слухняний, буде говорити з нею вимогливим тоном. У чоловіків направду щаслива доля, бо вони догоджають жінці лише до весілля, а жінка чоловікові – все життя”.

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: