70 років тому, у квітні 1951 року, радянська влада провела не надто відому широкому загалу операцію «Північ». Тоді з території Західної України до Сибіру депортували 6140 осіб, а їхнє майно конфіскували. Ці чоловіки, жінки і навіть діти зазнали репресій через конфесійну належність і релігійні переконання: вони були Свідками Єгови.
Зараз в Україні, де громадянам гарантована свобода віросповідання, важко повірити, що 70 років тому звичайних людей переслідували за віру. Костянтин Бережко, кандидат історичних наук, який 16 років досліджує радянські репресії, пояснює:
«Свідки Єгови не отримали визнання від радянської влади, і з 1939 року проводили свою діяльність підпільно. Проведення богослужінь і читання Біблії та релігійної літератури кваліфікувалося владою як антирадянська діяльність. У цілком таємній записці Сталіну міністр державної безпеки СРСР Віктор Абакумов зазначив, що Свідки Єгови активно діють і до них долучаються нові віряни. Тому “з метою припинення подальшої антирадянської діяльності” він запропонував виселити Свідків Єгови з України, Білорусі, Молдови, Латвії, Литви та Естонії до Томської та Іркутської областей».
Тільки з тодішньої Станіславської області депортували 1834 особи. Серед них — сім’я Василя Кочергана. Його вислали із села Довгополе Верховинського району до Сибіру разом з батьками та молодшою сестрою.
«На світанку нас взяли на машини, а пополудню загрузили у вагони… У вагонах були нари з обох боків, а посередині “буржуйка”. Речі ми поклали під нари, і багато хто на них спав, бо на нарах на всіх місця не вистачало… Туалету у вагоні не було, використовували старе відро. Пам’ятаю, на одній з зупинок, серед степу, нам сказали всім — і чоловікам, і жінкам — вийти з вагонів і сходити в туалет. Як би тобі соромно не було перед іншими, ти мав зробити свою справу. Так наша поїздка тривала сімнадцять діб…» – згадує Василь Кочерган.
Тоді за одну ніч люди втратили все, що мали. Їх чекала довга і важка дорога в товарних вагонах у далекий Сибір. Та попри всі випробування, з якими Свідки Єгови вже зустрілися та які ще чекали їх у Сибіру, вони не падали духом. Зваричук Ганна, котру 15-річною дівчиною виселили разом з її сім’єю із села Підгір’я Богородчанського району, розповідає: «Конвоїри дуже дивувалися, коли ми співали пісні. Вони казали: “Вас везуть у Сибір, до білих ведмедів, а ви співаєте?”. Для них то справді було дуже дивно: начебто страшна ситуація, а вони співають».
Через 14 років, у 1965 році, відповідно до Указу Виконавчого Комітету СРСР, Свідкам Єгови було дозволено покинути місце виселення. Заслання, яке планувалося як вічне, закінчилося. Однак несправедливо конфісковане майно людям не повернули.
«План радянської влади повністю зупинити діяльність Свідків Єгови, виселивши їх до Сибіру, не тільки провалився, але й мав абсолютно протилежний наслідок, — говорить Дмитро Давиденко, речник Свідків Єгови в Івано-Франківській області. — Кількість вірян після виселення продовжувала невпинно зростати, адже попри нелегкі умови життя та протидію тодішнього уряду, Свідки Єгови продовжували жити у згоді з Біблією та допомагали іншим людям розвивати любов до Бога. Зараз в Україні є майже 130 тисяч свідків Єгови, понад 8 тисяч з яких проживають в Івано-Франківській області».
Віка Науменко, для КУРСу