fbpx

Як німець з Гамбурга 20 років перетворює прикарпатське село на Баварію

Стиль життя 20:52, 24.11, 2019

25 років тому Бйорн Штендель з Гамбурга оселився спочатку в Києві, а потім в Карпатах. І відтоді він намагається перетворити село Лючу Косвського району на таку собі Баварію. Привчає людей до охайності, відновлює популяції тварин і власним коштом утримує місцеву футбольну команду і пожежну частину. Щоправда, поки Бйорну вдається не все.

Гуцульщина. Розкішні краєвиди Карпат, знайомі кожному українцю. Та на схилі гори обійстя, геть не схоже на тутешні хати.

Цей чоловік, який прогулюється з німецькою вівчаркою, – Бйорн Штендель. Він тут господар. Німець за паспортом, гуцул у душі.

“Когда я буду здесь просто немец, немец, немец, это тоже не будет работать”, – говорить Бйорн Штендель, “німецький гуцул”.

Бйорн працював у зернотрейдовій компанії. Потім у дев’яностих приїхав у Київ і закохався. І в Україну, і в майбутню дружину Олену.

“Цо я попал.. Україна. Я решил, когда я работал с компания, я буду строить дом, я буду здесь жить. Без моя жена я нуль. Вона мой якорь здесь в Украина”, – говорить Бйорн Штендель.

Свій дім із Оленою Бйорн побудував на околиці Києва. Зводили будинок прикарпатські майстри з гуцульського села Люча. Вони й показали німцеві фото із карпатськими краєвидами.

“Это был вот это вид здесь, мой дом. Я сказал – вау. Приехали – здесь ничего, ноль был. Дорога нет, газ нет, электрик нет, через лес с двумя друзьями, сидели здесь с двумя егерями. Вы знаете – не можно купить лес, это незаконно, вот это поле, что есть, я выкупил”.

Напевне, саме тоді Бйорн і став німецьким гуцулом.

“Я як гуцул сприймаю його як свого гуцула. Він вже наш німецький гуцул”, – говорить Михайло Крим’юк, житель Яблунівської ОТГ.

Гуцульщина красою нагадує Бйорну рідну Баварію. Та от інфраструктура Прикарпаття – далека від німецької. Тут, у Лючі, навіть дороги не було.

“Это так красиво, как Бавария. Просто у нас не хватает инфраструктура, когда дорога не будет, хто хочет ехать здесь”, – говорить Бйорн.

Тож німець підлатав у селі дорогу власним коштом. І за це його від усієї душі… покарали!

“И после этого мой муж получил уведомление о штрафе. За то, что мы отремонтировали дорогу. Там был небольшой штраф, около 50 грн. Просто сам факт нас очень удивил”, – пояснює Олена Штендель, дружина Бйорна Штенделя.

Тож дорога в Лючі коштувала Бйорну сорок тисяч доларів і 50 гривень.

Та німця навіть “подяка” у вигляді штрафу не зупинила. Він і далі облаштовує гуцульське село – за німецькими стандартами. У Німеччині є прислів’я: у кожному поважному містечку є церква, футбольна команда і добровільна пожежна частина. Якщо церкву Бйорну будувати було не потрібно, то футбольну команду він створив.

Замолоду й сам Бйорн був членом добровільної пожежної дружини. Загасив із десяток пожеж. Тож мріяв створити таку саму бригаду і в Україні. Але не склалося. Люди йти у волонтери не захотіли. Ані в Карпатах, ані в столиці… Бо принцип “моя хата скраю” поки що українцям ближчий.

“Наши украинские люди не особо готовы, пока у них нет пожара, объединяться и тратить на это свое время и усилия”, – говорить Олена Штендель.

Та все ж Бйорну таки вдається об’єднувати українську громаду. Приміром, у боротьбі з браконьєрами. Німець побудував вольєр на кілька десятків гектарів, куди люди приносили знайдених хворих і поранених диких звірів. Для реабілітації.

“Було до тридцяти оленів у вольєрі, і кабани були, і потому їх випускали в природу. Якраз ми відновили популяцію – тут в нього і фазанарій був, – відновили популяцію фазана”, – говорить Юрій Фальбільчук, лісничий Березівського лісництва.

Разом із лісничими німецький гуцул прокладає туристичні стежки та встановлює альтанки обабіч дороги. Усе – щоб привабити сюди побільше туристів.

“Здесь Карпаты есть один большой потенциал – это туристы. Смотри, у нас Бавария, это область в Германии, там работает четыре с половиной миллиона людей. Просто на туристическом бизнесе. Вот так можно стоит здесь”.

А ще привчає українців до німецької охайності. Кілька років тому закупив сміттєві баки й оплачує машину, яка непотріб вивозить. Заохотити українців не смітити насправді просто – переконаний німець. Але для цього потрібна допомога держави:

“Я каждый неделя один раз ехать с квадроцикл и чистить эта дорога. И каждый неделя опять более один контейнер. Я строил мусорные ящики на лес. Нормальный культурный стандарт, это нужно учить и помогать”.

Німцю, якого виховували на зовсім інших цінностях, важко збагнути, чому українці не цінують краси, в якій живуть. Чому не заробляють на ній гроші. І чому не розуміють, що взаємодопомога – це насамперед вигідно.

“Дорогие друзья, дорогие украинцы, я очень люблю здесь территории, я очень люблю люди, что здесь живут. Сейчас они мои друзья. Я буду делать все, что можно, у нас будет лучше. Будьмо, Слава Украине, Героям слава”, – підсумовує “німецький гуцул”.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter  лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: