Дати ноги лежачому: естонський досвід реабілітації запровадять у Коломийському госпіталі ветеранів війни

Близький до українського шлях змін у реабілітології від радянської до світової практики пройшли естонські медики. «Ми вивчаємо досвід колег, щоби впроваджувати його», – зазначив під час зустрічі заступник декана медичного факультету університету Тарас Кобрин. Йдеться про паралельні процеси – навчання і підготовку реабілітологів та зміни у медичних закладах.

Нагадаємо, Івано-Франківський національний медичний університет – єдиний в Україні медичний виш, що отримав ліцензію на підготовку спеціалістів з реабілітації та розпочне набір студентів на цю нову спеціальність вже цього року.

Меєллі Мумма, невролог, лікар-реабілітолог в Центрально-східній лікарні Талліна проілюструвала роботу системи реабілітації на прикладі своєї пацієнтки. Цілком здорова 52-річна жінка захворіла стрептококовою інфекцією, отримала порушення кровопостачання рук і ніг, через що лікарі змушені були ампутувати їй кінцівки. У відділ реабілітації жінку перевели з культями, тільки на правій руці вціліли два з половиною пальці.

Через три тижні пацієнтка ходила на протезах і заново вчилася тримати ложку, чистити картоплю, вдягатися.

 «Через три роки після того, як стався цей випадок, пацієнтка подарувала мені подушку, яку сама вишивала. Жінка зараз живе сама – вона сама справляється. Ходить в магазин, готує, займається різними домашніми справами. Родичі допомагають лише у якихось складних випадках, коли треба щось підняти. Це наша мета – щоби людина без кінцівок чи із знерухомленими кінцівками могла сама справлятися у повсякденному житті», – каже лікар з Єстонії.  

Окрім реабілітолога, з такими і подібними пацієнтами у Талліні працюють фізіотерапевти та ерготерапевти і психологи. Фізіотерапевти, на відміну від українських спеціалістів фізкабінетів, мають значно ширшу сферу діяльності. Цей фах поєднує знання лікувальної фізкультури та інших методик відновлення руху і моторики кістково-мязевої системи людини, і в цій системі апаратні методики лікування, на яких певажно спеціалізувалася радянська медицина, є лише допоміжними. Плюс підготовка до протезування, тренування рівноваги.

«Лікар-реабілітолог є, повинен оцінити загальний стан людини – від того, як вона ковтає, до того, як рухається, і поставити реальну мету й довести до неї в ході одужання», – пояснює Меєллі Мумма.

 Паралельно з пацієнтом працює психолог – щоби уникнути депресивних думок і настроїв.

 Ерготерапевт також незамінний в реабілітації, оскільки забезпечує відновну терапію і соціалізацію. Простіше кажучи, відповідає за активність хворого у повсякденному житті та самообслуговування в побуті. На кінцевому етапі реабілітації важливе відновлення навичок дій, найпростіших для здорової людини – і лікар вчить без рук і без ніг робити щоденні справи. У фіналі дає рекомендації, які пристрої пацієнту варто використовувати там, де він буде жити, щоби обходитися без сторонньої допомоги, що слід переробити чи доробити в помешканні. Аж після цього реабілітація вважається виконаною.

«Реабілітація – це командна робота», – наголосив Кобрин. І відзначив, що у сусідів у медичних клініках виокремленні відділення реабілітації після ампутацій. В українських медзакладах немає такої практики. Вітчизняна медицина наразі йде шляхом створення реабілітаційних госпіталів і загальних відділень з реабілітації, де допомагатимуть не лише пацієнтам без кінцівок (ампутації провокують близько двох десятків хвороб та поранення), а й з інсультами та неврологічними захворюваннями.

 «Бачимо, що фізіотерапія – професія, яка мусить змінитися з урахуванням світового досвіду. В принципі ми готові і будемо йти цим шляхом», – відгукнувся головний лікар Коломийського госпіталю ветеранів війни Володимир Федоришин на досвід колег із Єстонії.