Люди взяли участь у богослужінні, відвідали крипту – нижній храм, де зберігаються останки засновниці монастиря сестри Терези-Теклі Юзефів. Попросили заступництва та здоров’я. Монахиня сестра Тетяна каже, що не раз вже траплялося чудо – хворі, які перебували у монастирі на реколекціях, просили здоров’я у сестри Терези і одужували. Монахиня розповідає, що засновниця монастиря при житті була дуже доброю людиною – допомагала бідним, провідувала стареньких та немічних і за всіх молилася, інформує прес-служба Карітасу.
“Побувавши у монастирі, я набралася сил, – каже Віра Петрик, голова Івано-Франківського міського товариства політв’язнів та репресованих. – Знаєте, жити легше, коли віриш, що є над нами Господь, віриш в його любов до нас. І надіємось, що Господь простить всі наші прогрішіння, бо немає людини, яка би жила і не грішила”.
Василь Гавриляк взяв із собою онуків, каже, їх у нього дев’ятеро, але у поїздки з собою бере найменших.
“Я люблю відвідувати святі місця зі своїм дідусем, – говорить Андрій, – вже був у львівському монастирі, у Зарваниці, от сьогодні в Гошів приїхав вже вдруге, але я був у чоловічому монастирі, а тут, у жіночому – вперше”.
З Андрієм за компанію до Гошева приїхала його двоюрідна сестра Ірина. Дітям найбільше сподобалося у крипті, де зберігаються останки засновниці монастиря.
Монастир заснований у 1911 році, однак теперішня будівля відносно нова, їй лише вісім років. “Раніше монастир був розміщений навпроти парафіяльної церкви, – розповідає сестра Тетяна, – але коли у 1947 році сестер вивезли у Сибір, то там зробили туберкульозну лікарню, вона там і по сьогоднішній день”.
Духівник Карітасу отець Микола Мазурик каже, що більшість людей знають Гошівський чоловічий монастир на Ясній горі і часто там бувають, тому вирішили показати людям жіночий монастир. Тут також чудовий храм і прекрасна територія. Сюди приїжджають на реколекції учасники АТО та діти з таборів.
На завершення поїздки – прогулянка територією монастиря та частування з піснями і душевними розмовами.
“Люди чекають таких зустрічей, аби поспілкуватися, поспівати українських пісень, обговорити політичну ситуацію в країні, бо нам болить доля України, – каже Галина Подопригора – наші родини свого часу зазнали страждань – в’язниці, виселення, примусові роботи, тому сьогодні ми молилися за мир у нашій країні”.