fbpx

Франківці слухали "розтріпану" поезію Людмили Лінник

Культура 19:18, 31.03, 2015

Етно-кафе "Франківчанка" гостинно запросило прихильників поетеси-блогера Людмили Лінник послухати "розтріпану" поезію.

"Для творчості мені потрібна самотність. Одинока самотність або самотність у натовпі, коли багато людей і я нікому не потрібна. Найбільше я любила писати на Львівському вокзалі, коли вчилася в консерваторії. І сидячи годинами там, серед вокзального хаосу, мені писалося і творилося".

Людмила пробує себе також і в прозі. Це невеличкого розміру замальовки різного характеру, більше дитячі спогади, пересіяні фразеологізмами, що починаються словами: "Мої баба кажут…". Багато прозових замальовок пов’язано з вагітністю і материнством (Люда невдовзі повинна народити).

Виховувалась Людмила на творах Лесі Українки та Шевченка, тому поезія їй все-таки ближча. Та все ж вона не є "вилизаною", швидше "розтріпаною".

"То колись я писала під лінійку…" – зізнається поетеса.

Людмила мріє видати збірку, але не за власні кошти. Переконана, що "самвидав" тут недоречний, і якщо творчість якогось письменника є затребуваною, то її самостійно має взяти до уваги якесь видавництво.

Людмила початківець в літературі, тому давати якісь конструктивні поради щодо написання поезії чи прози не береться. 

Радить одне: "Не бійтесь критики, не бійтесь бути недосконалими, не порівнюйте себе з кимось, порівнюйте тільки себе сьогоднішню і себе вчорашню, читайте і говоріть із собою".

Чоловік Людмили несподівано і неочікувано для неї самої підготував подарунок, загравши на скрипці.

"Зараз плаче вся Україна, і щоб не втопитися в тих сльозах, кожен робить те, що вміє… Я пишу", – підсумувала Людмила.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: