fbpx

Ганна Василик з Коломийщини стала мамою для всієї 10-ї бригади

Суспільство 09:45, 27.05, 2018

44-річна Ганна Василик із села Мишин Коломийського району вже два роки служить в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді (ОГШБ). Пішла вслід за рідними чоловіками – братом і двома синами. Каже, просто вже несила було сидіти вдома і чекати від них дзвінка. Нині вона стала мамою для всієї бригади.

Ганна Василик розповідає, що її сини Іван та Михайло працювали за кордоном, а коли почалась війна – все лишили й приїхали додому та пішли у військкомат. Як лиш їх не відговорювала – марно, пише "Репортер".

"Вони мені сказали: "Мамо, невже ви думаєте, що у нас є сім’ї, у нас є ви і ми будемо чекати, аби москаль прийшов сюди?" – пригадує пані Ганна. – Правда, то було в більш грубішій, чоловічій формі. Зрозуміла, що вони вирішили і я нічого не зроблю".

У 2015 році вони обидва пішли служити у 80 окрему десантно-штурмову бригаду. Старший, 28-річний Іван, пішов першим, а 25-річний Михайло – трохи згодом.

Сини служили в одному підрозділі, в одному взводі. Разом в наряди, на виїзди. "Це страшно, коли двоє дітей сідають в одну машину, – зітхає жінка. – Казали, що їм так спокійніше, коли разом. А я сиділа вдома й чекала дзвінка. Телефон постійно в кишені. Те чекання здавалось безкінечним".

По черзі сини й демобілізувалися. Іван планував підписувати контракт, але має проблеми зі здоров’ям – від сильної контузії на одне вухо чує 80%, на інше – 20%. Молодший Михайло нині теж служить в "десятці".

"Мені настільки вже було тяжко психологічно, фізично втомилась від того чекання, – говорить пані Ганна. – Постійний страх, напруга. Зрозуміла, мушу щось робити. Пішла сама на військкомат. Тоді мені було 42 роки".

Розповідає, що освіта в неї добра, що має значний життєвий досвід і фізично щось могла допомогти, і морально. Та на службу її не хотіли брати. Майже рік ходила у військ­комат і нарешті у серпні 2016 року – підписала контракт. Сини знали намір матері, відговорювали, але не переговорили.

 "Якщо війна прийшла на наше покоління, то чого мають гинути діти? – говорить жінка. – Значить, нам треба, оцим старшим людям, розбиратися. Я так вважала і вважаю".

Далі були три місяці навчань у Полтаві. Пригадує, були молоді дівчата, хлопці, але такого віку, як пані Ганна, – нікого.

"Прийшлося нелегко, але я не могла собі доз­волити пасти задніх, – говорить вона. – Віддавала багато зусиль навчанню, фізичній підготовці. Жіночка не з худих, але нічого – справилась. Наш інструктор жартував, що я найкраще за всіх повзу".

Каже, вчилася бути зв’язківцем, але коли повернулась у військову частину – стала психологом. "У нас на цілу бригаду лише два психологи. Це є ніщо, бо проблем і роботи дуже багато, особливо зараз, коли хлопці повернулися з ротації".

Вперше в зону АТО пані Ганна їздила ще у 2015 році. Каже, просто вчепилась до волонтерів, мовляв, змушені її взяти, бо вона мама і хоче до своїх дітей і брата. А то якраз був Великдень. Напекла пасок, закупила дещо й розпакувала по ящиках. За два тижні об’їхали всю Донецьку й Луганську області.

Згадує, як заїхали до її синів, як побачила їх у формі – ридала. "Вони були такі вражені: "Мамо, до нас волонтери не могли доїхати, а ви доїхали", – пригадує жінка. – Мені навіть здалося, що вони пишалися і всім казали: "Це наша мама!".

У липні минулого року пані Ганна удруге їхала в АТО, але вже по службі. Каже, працювала по секторах. Була у другій лінії. До неї приїздили, приходили хлопці, телефонували, шукали розради, поради.

"Все їм казала: в будь-який час дня і ночі я чекаю від вас дзвіночка, – говорить Василик. – Найчастіше хлопці просто хотіли виговоритися. У багатьох сімейні проблеми. У військових цього не забереш – війна розвалила багато сімей. І ти розумієш, що можеш щось порадити, але зарадити тому розлученню не зможеш, бо дружина вже все вирішила й занесла заяву. А хлопцям дуже важлива підтримка саме дружини. Знати, що їх вдома чекають і розуміють. У нас велике упущення – треба, аби працювали з сім’ями психологи. Має бути на державному рівні. Самотужки ми не зможемо".

Ще Ганна Василик поступила в університет економіки та права "Крок" на спеціальність "Психологія", аби удосконалити свої знання. Дописує диплом на тему "Психологічна реабілітація воїнів АТО".

"Раз йду у їдальню, а звідти строєм виходять хлопці і тут біля мене взводний подав команду: "Рівняння на маму", – сміється жінка. – Це було так приємно, аж розплакалась".

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: