fbpx

Легендарному сотенному УПА "Кривоносу" Мирославу Симчичу виповнилося 94 роки. ВІДЕО

Наша історія 21:35, 05.01, 2017

Сьогодні, 5 січня, відзначає день народження Мирослав Симчич з села Вижний Березів, що в Косівському районі на Івано-Франківщині, – легендарний командир УПА "Кривонос".

Про день народження героя Мирослава Симчича "Кривоноса" нагадали спільноті в мережі. 

"Наша доля – це наш вибір. Вибір свого життєвого шляху, вибір своєї позиції, свого орієнтира, своєї сім’ї… Цей вибір починається з нашого дитинства, з наших перших дитячих рішень, таких щирих і необдуманих, але все ж наших", – пише Локальна історія. Галичина.

 

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року у селі Вижний Березів, тоді Станіславського воєводства.

"Я народився в звичайній сім’ї, в звичайній селянській сім’ї. Це була звичайна собі проста селянська сім’я, яка жила своїми інтересами, шоб вижити. Ну, працювали на хліб насушний, та й більше нічим не займались, ані тато, ані мама", – пригадує він.

Мирослав закінчив 7 класів "Рідної школи" і у 17-річному віці вступив до Юнацтва ОУН, а через два роки його зарахували до Коломийського архітектурного технікуму.

"Прийшов сюди в Коломию, маючи вже знайомство з керівниками коломийської сітки ОУН юнацької, і мене зразу… такий Славко Солятицький познайомив з провідником гімназіальної сітки. А той дав мені завдання організувати юнацьку сітку в технікумі. Я це зробив", – розповідає про себе націоналіст. 

В 1943 році за наказом районного провідника теренової сітки ОУН "Орла" Мирослав покинув навчання і прибув у І курінь Української народної самооборони (УНС).

Під час вишколу молодим юнакам викладали топографію, навчали несенню польової служби, сторожової служби, особливостям артилерії, кавалерії. "Кождий день ми мали 12 годин теорії, а до того ше були нічні заняття, то ти як 12 годин наслухаєшся теорії, а відтак ше вночі як ідеш по азимуту в Карпатах, то йдеш по карті, то по компасу. Раз ішов, як провалився в якийсь обрив, то тільки гепнув, чую – в очах блиснуло, а як зависоко я падав, по сьогоднішній день не знаю, но знаю, шо ледве очумався, та й треба лізти, дертися знову на другу сторону і йти далі", – побут в юнаків був тяжким, жили всі практично просто неба, у наметах, їжі не завжди вистачало, але молитва була обов’язковою рано і ввечері.

Пізніше Мирослав скаже: "Той вишкіл у школі, він мені дав все…"

20 серпня 1944 року Мирослав Симчич закінчив вишкіл у старшинській школі "Ґреґіт" і отримав звання чотового. Восени був відправлений на Буковину у сотню "Криги" вишколювати новобранців. Пізніше переведений у Яблунівський (тепер Косівський) район у сотню "Мороза" – спочатку вишкільником новобранців, а потім – командиром третої чоти.

На початку 1945 року на чолі сотні УПА Мирослав Симчич брав участь у бою біля селища Космач, де упівці розгромили батальйон радянських військ генерал-майора Миколи Дергачова. Радянських військ налічувалося близько 400 чоловік, бій був дуже складний. Перевагою бійців УПА було те, що їм вдалося влаштувати засідку. Мирослав Симчич обійняв керівництво чотою, через те що його командир "Мороз" був важко поранений. 

Після бою виявилося, що Мирослав Симчич поранений. Поранення було в руку, він втратив багато крові, але з допомогою товаришів вижив. "А далі події пішли тим же самим порядком: нині облава, завтра ні, нині нас б’ют, завтра ми б’ємо, і так у партизанці було, так, як у партизанці буває", – розповідав він.

Пізніше у грудні 1948 рроку під час виконання службового завдання (перевірки зимових криївок) разом з упівцем Петром Томичем ("Ченцем") Мирослав Симчич потрапив у засідку і після 9-годинного бою був заарештований більшовиками.

Перебував у тюрмі в Івано-Франківську. Мирославу Симчичу довелося пережити чимало побоїв, до втрати свідомості, знущань, допитів.

Він пригадує: "Вони тільки тими побоями домагалися від мене дізнатися про всі мої бойові акції, і саме головне, шо їм ходило дізнатися про підпільну сітку ОУН, бо сітка ОУН була не тільки офіціальна, а сітка ОУН була замаскована, люди жили, люди жили легально, як і всі громадяни, одночасно були членами ОУН і працювали, робили свою роботу. Отже ж їм ходило найти нитку до підпільної сітки".

В березні 1949 року був засуджений Івано-Франківським військовим трибуналом до 25 років таборів.

Ув’язнення відбував на Колимі. У грудні 1953 року засуджений за ст. 59-3-16 ("лагерний бандитизм") до 25 років таборів без врахування попередніх 5 років ув’язнення.

У 1955 році за побиття бригадира покараний ще на 5 років тюрми закритого типу.

У 1956 р. спеціальна комісія переглянула 17 справ політв’язнів, серед яких і справу Мирослава Симчича. П’ятнадцятеро в’язнів звільнили, а Симчич відбував покарання ще 7 років – у місті Тайшет та пізніше був вивезений до Мордовії.

У 1963 році був звільнений. Однак 30 січня 1968 року знову заарештований за так званими "нововиявленими обставинами".

У грудні 1969 року Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956-го. За рішенням Верховного суду СРСР від 20 січня 1970 року Мирослав Симчич скерований відбувати покарання за вироком 1949 року.

У 1982 році, не випускаючи Симчича на волю, суд визнав його особливо небезпечним рецидивістом і засудив за ст. 187-І КК УРСР до 2,5 років таборів "за наклепи на радянський державний і суспільний лад".

Остаточно звільнений Мирослав Симчич у 1985 році.

Оглядаючись на свій шлях, "Кривонос" каже: "Що мені помогло?! Господь Бог, я думаю. І сила волі, я ніколи не думав: ой-ой, шо буде, як я вмру, або щоби йшов на якісь поступки, щоб шукав якогось легкого виходу. За весь свій строк ніколи нічо не хитрив, весь час був там, де саме гірше, і по сьогоднішній день перед вами сиджу. Господь зберіг. Думаю, шо це не я такий мудрий, не я такий сильний, просто Божа воля".

На сьогодні Мирослав Симчич мешкає в місті Коломия на Івано-Франківщині. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом "За заслуги" ІII ступеня. 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: