Шкіряні ремені виготовляє Дмитро Дмитрович із 90-х років, хоч перший свій виріб зробив ще перед службою в армії. Це свого роду сімейна справа, яку майстер перейняв у дідуся, бо в юні роки, навчаючись у школі у Красноїллі, частенько слідкував, як дідусь робить ремені, та отримав кілька приватних уроків від нього. Майстер запевняє, що якби у нього не було хисту до цієї справи та кмітливості, нічого б не вийшло, пишуть "Вісті Верховини".
"Після армії я зробив собі прес. І став самостійно виготовляти ремені, а потім – тобівки та порошниці. Приступаючи до будь-якої роботи, спочатку треба зі шкіри нарізати пасок на замовлення, а потім, за узором, набиваю прикраси: вічечки, сердечка, зірочки", – розповідає Дмитро Білатчук.
Ручна робота для майстра займає чотири-п’ять днів. У цей час, набиваючи цітки, ліва рука постійно знаходиться в напрузі, бо мусить рівно тримати шкіряний пасок, аби узір вийшов рівним. Тим часом права рука постійно в русі, і не змучується. На день доводиться попрацювати так зо 2-3 години підряд. Набиваючи всі прикраси (на середній ремінь іде приблизно 3 тисячі, на тобівки – близько 3,5 тисяч, порошниці – 2,5 тисяч), стільки ж разів майстер перевертає шкіру, щоб прикраси загнути у спеціальні вушка.
"Придбати повністю гуцульський одяг – це розкіш, бо перш за все люди думають про хліб, а потім уже і про одяг. Та й на все потрібний час, бо вдома – господарка, треба заробляти гроші, а виготовлення гуцульських ременів, тобівок, порошниць не приносить фінансової стабільності. Тому в перервах між іншою роботою, здебільшого на замовлення, виготовляю цей елемент чоловічого строю. Найскладніше в цій роботі – вкласти душу, бо за роки вже виробилася звичка все робити автоматично, але якщо хочеться зробити виріб кращим – треба виділити час. Кожен замовляє вироби на свій смак – як кольорові, так і однотонні. Іноді підбирають під сорочку", – каже майстер.
У ременях, тобівках і порошницях технологія роботи практично однакова: нарізані шкіряні паски скріплюються та обробляються ідентично, хіба що узори різні.
При виготовленні нижньої частини тобівки (сумки) майстер нарізає шкіру півкругами. При цьому користується давніми стандартами: висота сумки-тобівки має бути 21 сантиметр, ширина – 30 сантиметрів. Прикрашається тільки верхня частина сумки, після чого всі шматки шкіри майстер зшиває на машинці та скріплює із паском, який іде через плече, – тобівка готова.
Всі деталі роботи з гуцульським строєм Дмитро не відкриває, бо впевнений, що майстер повинен мати свої секрети у роботі. Та разом з тим зізнається, що, працюючи над порошницею двома способами, може робити нижню форму: на металі вимальовує ескіз і потім вирізує, або у спеціальну формочку із гіпсу заливає розігрітий мосіж. Етап скріплення металу до єдиної форми та його оформлення майстер бажає залишити в таємниці.
