Поминальну панахиду за полеглим відправив священик УГКЦ св. Петра і Павла о. Віктор Буянов, повідомляє прес-служба Богородчанської РДА.
Фольклорний колектив села виконав стрілецькі пісні. Спогадами про трагічну загибель сотенного поділилася очевидець тих подій Анна Пронь. З промовою виступив голова Івано-Франківської організації "Чорний ліс" Іван Жирик.
А 10 липня пам’ять про героїчний чин Вивірки та його побратимів вшанували у селі Саджава. На спільну молитву біля пам’ятника курінному Благому зібралися парафіяни обох церков, представники влади та обласної організації "Чорний ліс", а також юні патріоти – пластуни, які відпочивають у таборі "Веселкова країна". Вони хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять славних синів і дочок, котрі загинули за Україну.
Після поминальної панахиди голова Івано-Франківської організації "Чорний ліс" Іван Жирик розповів присутнім про героїчне життя Василя Гусака, а староста села Лесівка Галина Сем’янів поділилася подробицями його загибелі. Також із промовою виступив перший заступник голови Богородчанської РДА Василь Петришин.
Довідка. Сотенний УПА Василь Гусак (Вивірка; 1913, с. Саджава – 1946, с. Лесівка). Похований на старому цвинтарі біля Лесівської церкви, справа від входу.
У 1943 р. В. Гусак добровільно вступив в один із повстанських підрозділів. Пройшов вишкіл у старшинській школі "Ґреґіт", після чого був призначений чотовим у курені Благого. Навесні 1945 р., коли курінь розбили війська НКВС, Вивірка за дорученням командування УПА організував сотню, яка брала участь у багатьох боях із німецькими та радянськими окупантами. Восени цього ж року сотня влилася в курінь Іскри.
9 січня 1946 р. сотня Вивірки спинилася на постій у селі Гринівка. За наказом курінного Іскри сотенний із кількома охоронцями пішов у сусідню Лесівку до станичного – домовитися про харчування для вояків та вирішити інші організаційні питання. Коней залишили на краю села й далі рушили пішки. Повстанці були впевнені, що ворогів у Лесівці немає, але насправді в хаті станичного енкаведисти влаштували засідку. Вивірка зайшов до хати першим – і в ту ж мить його скосила автоматна черга. В хаті зчинився крик, погасло світло. Під прикриттям темряви охоронцям вдалося відступити і відірватися від ворожої погоні. На збірний пункт повернулися всі, крім сотенного. Селяни поховали партизанського командира на кладовищі біля церкви.