fbpx

НАША ІСТОРІЯ. Станиславівські оголошення: заклад, у якому бували всі

Наша історія 13:06, 22.05, 2015

Звичайні оголошення, які ми бачимо щодня й одразу забуваємо, можуть колись у майбутньому виявитися ключиком до розуміння нашого часу й способу життя. Пропонуємо зануритися в історію повсякденності старого Станиславова, орієнтуючись за "меседжами", які посилають нам звичайні оголошення в тогочасній місцевій пресі.

Сучасний іванофранківець часом не знає, куди себе подіти у вихідний день. А от у старому Станиславові були заклади, в яких кожен порядний містянин просто не мав права не бувати.

В 1907 р. газета "Кур’єр Станиславівський" описала типовий вихідний день більш-менш заможного мешканця міста. "Зранку власними ногами піду до Хриплина, подихаю запахом полів і весни, вип’ю кислого молока і полечу думками десь далеко… Потім повернуся до звичного життя, до міста, пройдуся трохи парком і займуся невинним фліртом. Бо чого б це те, що можу зробити я, мав би робити хтось інший? А тоді піду до Квятковського на склянку води й кухоль пива, з’їм канапку, паштет, трохи борщу, якусь м’ясну страву і так далі. Виберуся на чорну каву до кав’ярні "Уніон", прочитаю цілий стос газет, а ввечері буду у Хованця в фотопластикумі. Після фотопластикуму вступлю на славний поріг ресторану Гаубенштока, а потім уже піду додому, якщо мене ще захочуть нести ноги. В іншому разі шукатиму допомоги для моїх ніг у якогось екіпажу…"

В цій недільній програмі згадується заклад Теофіла Квятковського, що знаходився у будинку на місці сучасного Центру надання адміністративних послуг.

НАША ІСТОРІЯ. Станиславівські оголошення: заклад, у якому бували всі 1

       Заклад Теофіла Квятковського (справа). 

Справа на поштівці можна побачити будинок і частину вивіски закладу. Це була крамниця делікатесів і бакалії, поєднана з рестораном. Як бачимо з наведеного оголошення, там можна було придбати знамените угорське біле вино "Шомлауер", смачне, легке і натуральне. Ціни були більш ніж помірні – пляшка на ¾ літра коштувала лише 40 центів, літрова – 56, а пляшка сухого вина вартувала 50 центів. На рекламі є примітка "без пляшки", тож, певно, вино за такими цінами продавалося на розлив. Пропонувалися також цукор і сири з польського міста Пшеворськ, значно кращі й дешевші, ніж усі імпортні.

Мемуарист Тадеуш Ольшанський згадує, що бакалія Квятковського знаходилася "зразу ж при гімназії" (мається на увазі сучасна будівля стоматологічного факультету). Очевидно, в 30-х роках бакалія змінила адресу. Ольшанський описує заклад настільки смачно, що наведемо цей опис повністю: "До цього приміщення заходилося через магазин, в якому пахло кавою, шоколадом, цинамоном і різними прянощами. За різноманітними малими делікатесами у вузькій залі стояло кілька столиків для вибраних гостей. Поєднані з магазинами зали для сніданків були особливістю передвоєнної гастрономії і до наших часів взагалі зникли. Я детально запам’ятав цю кімнатку, бо батько забирав мене з собою до Квятковського кілька разів, і тоді вперше в житті я був у ресторані. Напрочуд люб’язно нас обслуговував завжди один і той самий кельнер – пан Еміль у бездоганно білому піджаку. Замовлена для мене мачанка по-львівськи складалася з хрумкої, повздовж перерізаної булки, щедро присмаченої м’ясним соусом зі скибкою печінки всередині, і дуже мені смакувала. Вдома зазвичай такої страви чомусь не подавали на обід, не кажучи вже про лимонад".

В сучасному Івано-Франківську аж ніяк не бракує кафе і ресторанів. Але здається, жодному з них так і не вдалося стати "обов’язковим пунктом програми" для мешканців і гостей міста. А шкода…

Олена БУЧИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: