fbpx

Пластунка з еміграції заповіла 40 тисяч доларів для українських студентів

Суспільство 20:35, 13.11, 2015

Пластунка Галина Пісецька-Кохановська, якадо еміграції жила у Франківську, склала заповіт для Українського католицького університету – віддала на користь молодих українців майже 40 тисяч доларів.

Цей вчинок її дочка Оксана Пiсецька-Струк пояснює просто: таким було усе її життя – сповнене служінням Україні, Церкві, людям. Вона була з тими, хто її потребував. Не шкодувала для людей ні часу, ні коштів. Тому як тільки Україна виборола незалежність – почала допомагати ще й студентам і дбати про їхній розвиток.

Про життєвий шлях покійної Галини (Олени) Пісецької-Кохановської розповіла її донька, пише сайт УКУ. Якийсь час її родина жила в Івано-Франківську.

Олена народилася на Львівщині. У Львові закінчила "Учительський Семінар" з такими високими оцінками, що тодішній уряд Польщі запропонував їй працю в Польщі. Але Олена вирішила за значно меншу платню вчити українських дітей у рідній школі в Бережниці Шляхотській. Її національна свідомість була підсилена членством у Пласті та студентському русі. 

У Бережниці Шляхотській познайомилася зі своїм першим чоловіком Данилом Пісецьким – режисером місцевого театру, який також був організатором молочарні МаслоСоюз.

Вони обоє гарно співали, тому в подальших роках співала вже ціла родина. 

У лютому 1935 року побралися і оселилися в Підгірському містечку Солотвині, де Данило був директором молочарні, а Галя вчителювала. Там народилися їхні дві доньки Оксана і Марта. 

З приходом німців сім’я переїхала до Станіславова, нині Івано-Франківська. Данило знову став директором молочарні МаслоСоюз, а Галя учителькою. Тут народився синочок Юрко, який помер, маючи двадцять місяців. Галя була членом підпільної організації ОУН, і в хаті часто переховувалися "вуйки" – викрадені з тюрем повстанці, що було дуже великим ризиком для цілої родини .

Цей конкретний епізод з маминого життя дасть поняття про її патріотичну поставу. У 1943 році Станіславів відвідав Ганс Франк, Генеральний Губернатор Польщі та Західної України. Мене вибрали піднести йому квіти на параді, влаштованому на його честь. Мама вбрала мене в народний стрій, і ми пішли на свято. Але якось ми так довго тинялися вуличками, по дорозі мама навіть купила мені морозиво. Результатом було те, що ми добре запізнилися на церемонію. Тому, відповідно, організатори знайшли іншу дівчинку і обійшлося без мене. Пізніше в дорослому віці я питала маму про цю історію, і вона мені казала, що в ті часи просто відмовитися від подачі квітів було неможливо.

Але мама не могла допустити, щоб її донька піднесла квіти катові України – тому знайшла інший спосіб нібито ненавмисно не зробити того.

Та коли знову почала наступати комуністична навала на Захід – тато категорично вирішив більше під "червоними" не бути. Після справжніх митарств осінню 1944 року опинилися в баварському містечку Кауфборейні, приблизно 40 км від швейцарського кордону. Там у родині народилася третя донечка – Леся.

У 1949 році 11 лютого сім'я емігрувала до Америки. Початки були дуже складні, пригадує донька пані Галини-Олени. Окрім тяжкої праці, як попередньо, обоє батьків пірнули у працю для своєї громади. Тато, разом із п’ятьма іншими людьми, заснував кооперативну кредитову спілку "Самопоміч", а мама включилася у відновлене пластове життя. Також стала активним членом Союзу Українок і була в екзекутиві крайової управи.

Мама плекала у своїх трьох доньок любов до науки, України і рідного обряду. Наполягала на вивченні напам’ять Шевченка, Франка (головно Лиса Микити), віршів, пісень, читання корисних книжок, народних звичаїв і української кухні. Всі троє дочок покінчали вищі студії і заснували свої родини.

Пані Галина не забувала про бідніших за себе і з мізерних заробітків висилала допомогу репресованій або виселеній на Сибір рідні, залишенцям в Німеччині і потребуючим в Бразилії.

По смерті чоловіка Данила 1982 року переїхала до Торонто і поселилася в домі для старших ім. Св. Дмитрія при церкві. Тут знову вона брала участь у громадськім житті, хоч з віком трохи обмежено. З гордістю продовжувала бути членом Пласту. 

"Мама ніколи не кидала своїх зацікавлень і підтримувала близькі своєму серцю Церкву, українську пресу і шкільництво. Зі своєї скромної пенсії заощаджені гроші виділяла на стипендії студентам в Україні, на Могилянську Академію, "Смолоскип", УКУ, Львівську семінарію та офондувала підручник Передшкілля в Україні. Була завжди щедра і часом, і грішми для своїх потребуючих. Лишила по собі три дочки, одного зятя Романа Луцького, дві внучки, п’ять внуків і п’ять правнучат. Відійшла до Бога 15 серпня 2012 року.

Прах мами спочиває коло її батьків і сестер у рідних Могилянах під пам’ятником з Тризубом. Це також був її заповіт",  розповіла пані Оксана.

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: