Мирослав Лаюк – не стільки поет, скільки явище. В українській літературі його надтонкий метафоричний світ і мову, яка нехтує раціональним, вже ні з ким не сплутаєш – і йдеться не тільки про молоде покоління. У свої 24 він переможець "Смолоскипу", лауреат першої премії ім. О. Гончара, "Літакценту", "Коронації слова", має гран-прі "Молодої республіки поетів", пише ГК.
Офіційно у Мирослава Лаюка дві збірки поезій – "Осоте!" (2013) і "Метрофобія" (2015). А книгу "Самому стати світом" поет називає "нульовою".
"Осоте!" і "Метрофобія" – це "книжки", вони мають чітку структуру, глобальний орнамент, центральну ідею, яку я переношу з вірша у вірш. А "збірка" обіцяє певну кількість віршів, написаних за певний час. У цих двох книжках я надавав композиції надзвичайно великого значення. Розташування віршів там дуже про- і передумане. "Самому стати світом" (яку я написав у 11 класі) є, власне, не "книжкою поезій", а "збіркою", котра, хоча й мала свій "рисунок", але робилася з того матеріалу, який може бути у 17-18-літньої людини, що тільки починає писати, шукає форму і думку, вправляється у поезії, а не світиться нею. Я називаю це нульовою книжкою", – пояснив він.
Поет народився і виріс на Косівщині. А наразі вчиться в Києво-Могилянській академії – пише дисертацію.
"Карпати у моїх віршах важливі не через специфіку образів, лексики і синтаксису (все це детерміновано моїм походженням). Мені одного разу у відгуку казали про якийсь особливий ритм, – не той, що будується на системі чергування наголошених і ненаголошених, на довжині рядків, а якесь особливе поєднання, формулу, котра зачіпає і зміст, і форму: пришвидшення і сповільнення руху читання, переживання, проживання віршів, задишка і задуха, віддихування і друге дихання, піднімання і опускання, інші речі, які важко описати, які дають відчуття певного простору. Як у рівнинних поетів – степ, так у мене – гори. Тому моя відповідь про відчування чи не відчування "гуцульського" зовсім не важлива: це те, що є саме собою, те, без чого не дихають", – відзнчив Мирослав.
Свою поезію, зокрема ту, що представлена в новій збірці "Метрофобія", Мирослав Лаюк пов'язує з радістю і любов'ю, навіть якщо це біль – бо біль також можна любити.
"У мене в книжці можуть зустрітися старі мудрі вчителі та безтурботні діти, закинуті церкви і трамваї, котрі зупиняються не там, де помічені зупинки, а там, де мені треба. Якщо предмети, люди, ідеї якось потрапляють до мого вірша, то це означає, що я їх полюбив, бо дозволив їм мати ще одне життя тут, стати частиною моєї книги, мого життя. Навіть якщо це біль. Я пробую знаходити користь, науку в кожному болю. Таке переконання часто допомагає краще від "Ібупрофену" чи "Морфіну", – переконаний поет.
