fbpx

Різдвяні історії відомих прикарпатців: Пампушки з рожею від Ігоря Роп’яника

Стиль життя 21:27, 04.01, 2016

Добірка історій до Різдва, яку зібрав КУРС, – про родинні традиції, віру та довіру, увагу, повагу та любов один до одного. Про український дух Святвечора і Різдвяних свят та про їх символи – 12 страв, колядки та важливі дрібниці, які все це тримають і скріплюють.

Рожа – по-галицькому  троянда, а ще так кажуть на перетерті з цукром пелюстки "чайної троянди". Пампухи з рожею – обов’язковий атрибут Святвечірнього столу в Галичині і найочікуваніші на ньому ласощі для дітей і дорослих.

Франківський художник та журналіст Ігор Роп’яник береже не лише переписи приготування рожі, яку щороку для різдвяних пампухів робить власноруч. Він дбайливо архівує родинну історію, яка віддзеркалює історію України. Тому Різдво в його родині завжди гірке і радісне водночас.

"Святий вечір  єдине, либонь, застілля, де все зрозуміло для ґаздині і їй не потрібно сушити голову: що приготувати? Відколи я себе пам’ятаю, точніше, себе  у різдвяних обрядах, і аж по нинішній час,  вечеря у нас ніколи не змінювалась. Різниця лиш у тому, що колись її готувала мама, а тепер  мама моїх дітей…

…6 січня 1945 року мою маму, 16-річну дівчину із Станіслава, з батьками і двома ще молодшими від неї племінниками пакували у холодні вагони, аби відправити в Сибір. На сам Святвечір! Це у червоних "визволителів" була така фішка – вколоти болючіше, завдати сильніших душевних ран!

Ешелон ще довго не відправлявся, і вона, припавши до маленького віконця, подумки прощалася з рідним містом. За вокзальною огорожею виднілися будинки, у багатьох вікнах мерехтіли свічки – люди вже, мабуть, сіли за святкові столи. Пригадала, що і в їхній хаті залишилась перебрана пшениця на кутю, почищені горіхи, мама приготувала все для пляцків, та не встигла спекти… Пригадала, що і ялинка, яку татко приніс напередодні, лишилась не вдягнена… А Рабусь… Її улюблений пес Рабусь! Як він жалісливо скавулів, дивлячись їм услід, коли їх забирали з дому, мовби відчував, що більш не побачить їх!.. Хто ж його годуватиме тепер?.. Від цих думок сльози стискали горло…

У холодному вагоні їх протримали цілу ніч. Рушив потяг аж наступного дня – на Різдво. Їхали місяць. Чимало людей померли в дорозі. Мамині батьки захворіли на тиф вже на місці. У березні не стало неньки, моєї бабусі. А в липні помер і дідусь. Моя мама сама копала батькові яму, удвох із малим племінником ховали його в глухому сибірському лісі…

Наступний Святий вечір – 1946-го року – вона святкувала вже без батьків. Прийшла з роботи (вона валила ліс у тайзі), зробила порядки у бараку, племінник приніс із лісу березових дров, розпалили піч і почали готувати вечерю. З продуктів мали лишень 1 буряк, 1 цибулину, сіль, денні пайки хліба і пригоршню цукру. З того буряка зварили рожеву водичку – то був "борщ". А потім хліб мачали в цукор – це була "кутя". Уся вечеря… Після того колядували. Колядували і плакали…

Попереду у мами було ще сім Святвечорів у чужому сибірському краї…

На Святвечір в нашій родині на столі, ну так, дванадцять страв! Борщ з вушками  ну аякже! Вареники  і такі, і сякі, змащені духмяною льняною чи конопляною олією. Риба заливна, смажена, оселедець… А ще у нас полюбляють зварену квасолю-"яську" з чорносливом і часничком, заправлену олією  такий собі салат, ситний і смачний. Обов’язково пампухи з рожею. Узвар, вар, суш — кілька назв на один напій. Найкорисніший з усіх напоїв. Ну і кутя! Нею у нас починається трапеза, нею ж і закінчується.

Втім, кутя на початку  чисто символічно: після спільної молитви, голова сімейства (тепер, як не прикро, це я) обходить всіх родичів з мисчиною куті, і кожний набирає собі ложечку, пригощається (щось як поляки  оплатком).

Зате наприкінці вечері наїдаємося нею досхочу  хоч куди там вже! До речі, кутю у нашій родині люблять не дуже густу (вона не має стояти на тарілці гіркою), але й не дуже водянисту. Властиво, рідина в ній  це клейковина від розвареної пшениці, впереміш із розведеним у воді медом і молочком від перетертого маку. Мак терти тільки макогоном у макітрі  ніяких блендерів!

Але все це не головне. Головне  коляди! У нашій родині це дійство було особливим: всі мали прекрасні голоси, батько  професійний співак, сестра, шваґро, племінниця  музиканти. Та і я з дитинства учасник кількох хорів. Отож, як затягнемо, бувало, у кілька голосів, то любо було послухати…

А на фото – наш найдорожчий тепер спогад, який тепер уже врівноважує і перемагає сумні. Це ще та кутя і пампушки, які зробила моя мама.

Кутя Різдво Роп'яник

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: