Рожа – по-галицькому – троянда, а ще так кажуть на перетерті з цукром пелюстки "чайної троянди". Пампухи з рожею – обов’язковий атрибут Святвечірнього столу в Галичині і найочікуваніші на ньому ласощі для дітей і дорослих.
Франківський художник та журналіст Ігор Роп’яник береже не лише переписи приготування рожі, яку щороку для різдвяних пампухів робить власноруч. Він дбайливо архівує родинну історію, яка віддзеркалює історію України. Тому Різдво в його родині завжди гірке і радісне водночас.
"Святий вечір – єдине, либонь, застілля, де все зрозуміло для ґаздині і їй не потрібно сушити голову: що приготувати? Відколи я себе пам’ятаю, точніше, себе – у різдвяних обрядах, і аж по нинішній час, – вечеря у нас ніколи не змінювалась. Різниця лиш у тому, що колись її готувала мама, а тепер – мама моїх дітей…
…6 січня 1945 року мою маму, 16-річну дівчину із Станіслава, з батьками і двома ще молодшими від неї племінниками пакували у холодні вагони, аби відправити в Сибір. На сам Святвечір! Це у червоних "визволителів" була така фішка – вколоти болючіше, завдати сильніших душевних ран!
Ешелон ще довго не відправлявся, і вона, припавши до маленького віконця, подумки прощалася з рідним містом. За вокзальною огорожею виднілися будинки, у багатьох вікнах мерехтіли свічки – люди вже, мабуть, сіли за святкові столи. Пригадала, що і в їхній хаті залишилась перебрана пшениця на кутю, почищені горіхи, мама приготувала все для пляцків, та не встигла спекти… Пригадала, що і ялинка, яку татко приніс напередодні, лишилась не вдягнена… А Рабусь… Її улюблений пес Рабусь! Як він жалісливо скавулів, дивлячись їм услід, коли їх забирали з дому, мовби відчував, що більш не побачить їх!.. Хто ж його годуватиме тепер?.. Від цих думок сльози стискали горло…
У холодному вагоні їх протримали цілу ніч. Рушив потяг аж наступного дня – на Різдво. Їхали місяць. Чимало людей померли в дорозі. Мамині батьки захворіли на тиф вже на місці. У березні не стало неньки, моєї бабусі. А в липні помер і дідусь. Моя мама сама копала батькові яму, удвох із малим племінником ховали його в глухому сибірському лісі…
Наступний Святий вечір – 1946-го року – вона святкувала вже без батьків. Прийшла з роботи (вона валила ліс у тайзі), зробила порядки у бараку, племінник приніс із лісу березових дров, розпалили піч і почали готувати вечерю. З продуктів мали лишень 1 буряк, 1 цибулину, сіль, денні пайки хліба і пригоршню цукру. З того буряка зварили рожеву водичку – то був "борщ". А потім хліб мачали в цукор – це була "кутя". Уся вечеря… Після того колядували. Колядували і плакали…
Попереду у мами було ще сім Святвечорів у чужому сибірському краї…
На Святвечір в нашій родині на столі, ну так, дванадцять страв! Борщ з вушками – ну аякже! Вареники – і такі, і сякі, змащені духмяною льняною чи конопляною олією. Риба заливна, смажена, оселедець… А ще у нас полюбляють зварену квасолю-"яську" з чорносливом і часничком, заправлену олією – такий собі салат, ситний і смачний. Обов’язково пампухи з рожею. Узвар, вар, суш — кілька назв на один напій. Найкорисніший з усіх напоїв. Ну і кутя! Нею у нас починається трапеза, нею ж і закінчується.
Втім, кутя на початку – чисто символічно: після спільної молитви, голова сімейства (тепер, як не прикро, це я) обходить всіх родичів з мисчиною куті, і кожний набирає собі ложечку, пригощається (щось як поляки – оплатком).
Зате наприкінці вечері наїдаємося нею досхочу – хоч куди там вже! До речі, кутю у нашій родині люблять не дуже густу (вона не має стояти на тарілці гіркою), але й не дуже водянисту. Властиво, рідина в ній – це клейковина від розвареної пшениці, впереміш із розведеним у воді медом і молочком від перетертого маку. Мак терти тільки макогоном у макітрі – ніяких блендерів!
Але все це не головне. Головне – коляди! У нашій родині це дійство було особливим: всі мали прекрасні голоси, батько – професійний співак, сестра, шваґро, племінниця – музиканти. Та і я з дитинства учасник кількох хорів. Отож, як затягнемо, бувало, у кілька голосів, то любо було послухати…
А на фото – наш найдорожчий тепер спогад, який тепер уже врівноважує і перемагає сумні. Це ще та кутя і пампушки, які зробила моя мама.