fbpx

Родина з Коломийщини, яка пройшла дві війни: дідусь воював під час Другої світової, а внук – на Сході. ФОТО

Суспільство 20:10, 08.05, 2017

Родину Романюків з села Рунгури зачепили дві війни – Друга світова й нинішня війна з Росією.

Найстарший з живих Романюків, 96-літній дід Іван, у 1944 – 1945 роках возив на своїй вантажівці поранених і боєприпаси на підступах до Берліна; його внук Руслан двічі воював з російськими агресорами на Донбасі. Тепер служить за контрактом на аеродромі в Корничі, пише Дзеркало Коломиї.

"Дідо не знав, що я воюю, – зізнається Руслан, – ми берегли його нерви, він і так багато пережив".

Іван Романюк читає багато газет. Аналізує події, згадує пережите, співставляє.

"Тато трохи підупав, коли померла моя мама, – каже його син Василь, котрий за батьком доглядає. – Самі подумайте, вони прожили 70 років разом душа в душу. А пару років тому ми думали, що татові настав кінець. У дев’яностолітньому віці він перебув чотири складні операції на внутрішніх органах. Оперував хірург Володимир Дебенко. Тато не тільки вижив, а й відмолодів. Добре себе почуває, усе їсть підряд, ще й чарчину міцної самогонки годен потягнути…”.

Родина з Коломийщини, яка пройшла дві війни: дідусь воював під час Другої світової, а внук – на Сході. ФОТО 1 

Розповідає найстарший Романюк.

"Влітку 1944-го мадяри, відступаючи, спалили все село. За час своєї окупації вони закатували більш як 100 рунгурців. Прийшли совіти й мене мобілізували на війну. У Коломиї був збірний пункт. Нас там зібралося дуже багато хлопців. До пізнього вечора там проводили реєстр і проходили медкомісію. А над ранок виявилося, що добра половина рекрутів уночі повтікала: хто переховуватись по хатах, а інші – в ліс до бандерівців. Бо вмирати прийдеться однаково, то вже краще – за Україну. Оголосили, що треба хлопців на курси водіїв з освітою не менше 7 класів. Я мав лише два класи польської школи, а збрехав, що маю сім, і мене зарахували до групи підготовки водіїв. Пройшов водійські курси в місті Орджонікідзе. Відтак потрапив у 223 полк на 2-й Білоруський фронт, котрий наступав на німців з боку Прибалтики. Німці скажено опиралися, йшли тяжкі бої. Мене поранено в голову, потім осколок потрапив у ногу, сидить він там і дотепер. Машину мою німці підірвали, але так, що ніхто не загинув. Уже в самій Німеччині йшли вуличні бої. Якось ми з побратимом притисли до стіни одного німця. Товариш хотів його на місці пристрелити. Але я його спинив: нащо, кажу, гріх на душу брати і вбивати беззбройного. Так той німець віддав мені свою бритву і шкіряний ремінь, я його тримаю як трофей. Василю, покажи ремінь!.."

На початку 1947-го вояк повернувся до рідного села. І відразу нова влада призначила його головою сільради. А це означає майже підписати чоловікові смертний вирок. Адже довкола в лісах переховувалися повстанці й нещадно карали окупантів і їхніх прислужників з місцевих. Старий чоловік згадує, як у 1951 році енкаведисти підірвали три бункери. Живих зв’язаних повстанців висадовили на кузов машини. Один з них, тяжкопоранений, з усієї сили гримнув головою до борта кузова й віддав Богові душу…

Той період біографії Івана Романюка чи не найскладніший. Син Василь зізнається, що сам не розуміє, як тато умудрявся балансувати на межі двох вогнів. Знає єдине: батько тримав з бандерівцями зв’язок, навіть посилав для них харчі. Його не чіпали, він був їм потрібний. В партію не вступав…

Родина з Коломийщини, яка пройшла дві війни: дідусь воював під час Другої світової, а внук – на Сході. ФОТО 3

Сам дідусь багатозначно киває сивою головою:

"То треба в житті дещо видіти, аби бути мудрим і не робити дурниць". І ще: "Я їм, бандерівцям, казав після війни: хлопці, не воюйте більше, бо нема сенсу. Ви вже водно маєте велику славу в людей, побережіть свої життя. Не слухали…"

А ось що нам додав до портрета свого діда його внук вояк АТО Руслан: 

"Дід усе життя був дуже врівноважений, гасив усі сімейні суперечки, ніколи сильно не нервувався. Та й, чесно кажучи, тяжко не працював, усе життя поштарем. До 90 років не знав болячок і до лікарів не звертався. Донині має, здається, усі свої зуби, хоч і сильно стерті, й тиск 120 на 80, ми перевіряли. Єдиний раз зламався, як умерла баба. То його сильно підкосило”.

Родина з Коломийщини, яка пройшла дві війни: дідусь воював під час Другої світової, а внук – на Сході. ФОТО 5

Майже на тисячу гривень Іван Романюк передплатив періодики. Хоче тримати руку на пульсі всіх подій.

Іноді сперечається з сином, заводиться:

"Та віддайте ви той дідьчий Донбас москалеві, хай ним вдавиться!”. Син остуджує татову голову, яка завжди була холодною, а в глибокій старості почала чомусь нагріватися: "Тату, не говоріть пустої! На Донбасі живуть і українські патріоти, і навіть багато наших земляків. То як ми можемо їх зрадити!"

Старенький чоловік слухає й уже сам не знає, що відповісти.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: