Втім, Ростислав сам себе не вважає якимось "реформатором". Каже: "Просто роблю свою справу". Але дві його вистави 2015 року певною мірою і визначають два перспективні вектори нашого театрального руху.
Наприклад, свою репертуарну "Енеїду" на сцені рідного театру він подає як щирий, молодіжний експромт, не обтяжений веригами традицій або зобов'язань перед хрестоматіями. У нього вийшла щира молодіжна імпровізація на тему І. Котляревського, яка пропонує глядачам надзвичайно серйозні теми. Одна з таких – тема народження української нації, її змужніння, загартування. Нація у його виставі, ніби біла хмара троянців, яких Небо закидає у різні місця, постійно випробовуючи. "Енеїда" сприймається як адекватний творчий взірець щирої патріотичної постановки, а не "вампуки на замовлення Мінкульту" (як це іноді трапляється у деяких кон'юнктурних режисерів).
Ще один цьогорічний проект цього ж режисера – абсолютно контрастний, інноваційний. Об'єднавши митців з різних міст України, Держипільський зробив гучний театральний арт-проект "Оскар та Рожева Пані" за мотивами роману Е. Е. Шмітта та з музикою "Океану Ельзи". І, власне, вирішив цим проектом два важливі надзавдання – суто художнє (вистава вдалась, її сприймають захоплено) та соціальне (допомога тяжкохворим українським дітям).
"Cталкери" з Малої сцени Молодого театру миттєво перенесли на сцену велику, бо не змогли помістити усіх охочих побачити Вітовську у ролі 86-річної чорнобильської баби Прісі. Актриса грає її дуже детально і об'ємно, з тендітним естрадним шаржем, з глибиною проникнення на дно людського болю старої месниці.
А в іншій роботі, в незалежному театральному проекті "Оскар та Рожева Пані" (його створювали в Івано-Франківську, а потім показали у різних українських містах), актриса перевтілилась в образ волонтерки, доброї няньки-хуліганки. Власне, зіграла у чомусь добру пародію на саму себе, на свої акторські примхи, сподівання, розчарування. Її героїня за дві години вистави проходить шлях жертовний та гуманний, коли приймає чужий біль як свій, розтоплюючи сотні глядацьких сердець у різних залах: на "Оскарі" плачуть вголос.
