ОУН та УПА – різні речі
Часто можна зустріти, що ОУН УПА пишеться через дефіс. Це неправильно. ОУН – це організація, а УПА – воююча підпільна армія, пише ICTV.
ОУН, або Організація українських націоналістів, утворилася в еміграції після поразки визвольних змагань 1917-1920 років. Це була мілітарна організація, яка трималась на базі ідеології націоналізму, а ця ідеологія була поширена у той час по всій Європі, бо після Першої світової війни суспільством керували її учасники і ветерани.
У 1940-му розкололася на 2 течії: бандерівців та мельниківців. Радикальнішу – молодіжну – яку очолив Степан Бандера, і поміркованішу, яку очолив Андрій Мельник.
З 1942 по 1943 роки бандерівці, будучи радикальнішою більшістю, спромоглися "підім’яти" рештки усіх націоналістичних угруповань і створити єдину потужну систему. В той час всі лідери організації українських націоналістів (ОУН) були ув’язнені – Мельник, Бандера, Стецько та інші. По суті в Україні всю долю вирішували, умовно кажучи, польові командири.
Серед польових командирів найвидатнішим був Роман Шухевич, який до цього вже мав бойовий і підпільний досвід. Він розумів, що потрібно створити не армію ОУН, а Українську повстанську армію, яка не належатиме до армії якоїсь організації, а буде армією повсталого народу. Тобто Українська повстанська армія – це армія не організації. Це не армія ОУН. Це армія всієї повсталої України, яка боролася проти будь-якого іншого режиму, що не є українським.
Термін "ОУН-УПА" вигадали НКВДісти, які писали у донесеннях: "был бой с войсками ОУН-УПА". І від того цей термін перейшов в сучасну історіографію, хоча правильно писати "бійці ОУН та УПА", або просто "бійці УПА".
Тому що ОУН-УПА – це прив’язка суто до організації. А ми знаємо про діяльність в УПА на найвищих посадах діячів та інших організацій і груп. Приміром, у штабі УПА було кілька полковників, які були гетьманцями – прихильниками гетьмана Павла Скоропадського.
Вони ніяк не були бійцями "ОУН і УПА", вони були бійцями УПА під іншою, монархічною ідеєю. Тож сьогодні нам треба розуміти і це радянське ідеологічне нашарування.
УПА – справжня армія
Радянський Союз намагався видати УПА не армією, а бойовим загоном організації, тим самим видавши, що вона є не просто представником воюючої держави, яка намагається визволитися від окупанта, а просто однією з бойових організацій.
Однак УПА – це незалежний орган, справжня армія навіть за чисельністю: кількісний склад УПА у 1943 році – це понад 100 тисяч вояків.
Для армії Радянського Союзу – це ніщо. Для армії Німеччини – теж. Але це достатньо високий показник для армій Угорщини, Румунії, не кажучи вже про Чехію, Бельгію та інші менші країни.
Надії на незалежність
На момент нападу Німеччини на Радянський Союз Організація українських націоналістів створила похідні групи, які разом з німецькою армією зайшли на територію України. Спершу лідери ОУН сподівалися, що Німеччина спроможна буде дати Україні якщо не незалежність, то принаймні якусь автономію.
Однак, коли в перші ж дні приходу німців на територію Радянського Союзу в 1941 році похідні групи ОУН зайшли у Львів і ОУН (б) проголосила про відновлення Української держави актом 30 червня 1941 року, це відразу спричинило до масового супротиву німецького командування, яке не передбачало в тилу створення будь-якої системи.
В результаті всі учасники цієї ініціативи, в тому числі – Степан Бандера, вже до 10 липня опинилися в німецьких тюрмах. ОУН(б) була обезголовлена. Мельниківці увійшли з німецькою армією до Києва і намагалися створити культурне відродження.
Але протидія німецькій окупаційній політиці призвела до того, що і їх почали переслідувати. В Києві, зокрема, через це була розстріляна Олена Теліга і кілька сотень членів ОУН (м) в Бабиному Яру. Тобто в тому числі в Бабин Яр потрапила еліта мельниківського поміркованого крила націоналістів.
Нюрнберзький трибунал
Після Другої світової війни Радянський Союз намагався, щоб так званий Нюрнберзький трибунал засудив учасників УПА як колабораціоністів і посібників нацистської Німеччини. Проте під час Нюрбергу було визнано, що УПА була реальною повстанською армією.
До того ж в 1944 році було утворено Українську головну визвольну раду (УГВР), підпільний уряд. На цих основах юридично союзники в 1945 році визнали, що УПА не є колабораціоністами і не є посібниками німецького нацистського уряду, а є реальною армією. Але цей процес далі не просунувся.
Очевидно, була така домовленість в самому Нюрнберзі.
Якби УПА визнали офіційно союзники – це б призвело до втрати легітимності знаходження радянських військ на території України, а, отже, і постало б питання про те, чи і справді Україна є незалежною.
А це могло перерости з дипломатичного скандалу до чергового загострення та початку військових дій між союзниками та Радянським Союзом.
СС Галичина
Німеччина практикувала набір ненімецьких військових формувань. В тому числі – за рахунок мобілізації населення з окупованих територій. Так до військ СС потрапили підрозділи з Чехії, країн Бенілюксу, скандинавських країн.
Тож утворення дивізії Галичина не було винятковим явищем для цієї війни.
У молоді з окупованих території по суті було два варіанти: або йти до УПА, або бути призваними до німецької армії. Або йти ховатися, але ховатися особливо було ніде.
УПА не засуджувало прихід молоді в німецьке формування, тому що в цей час сталися переломні моменти на східному фронті.
Це невзяття Москви Німеччиною, Сталінградска битва і Курська дуга. Стало зрозуміло, що німецький напад захлинувся, і що зараз радянські війська можуть піти в наступ. Відповідно, Німеччина мобілізує населення.
В УПА вважали, що це населення потрапить до німецької армії, яка буде битися проти Радянського Союзу, а отже – це стратегічно вигідно для звільнення України.
За спогадами упівців, треба зрозуміти, що у багатьох вояків, які опинилися в німецькій армії, був чисто хлопчачий максималізм. На багатьох справляв враження той факт, що ти йдеш воювати в справжню армію, де в тебе буде мундир, погони, нагороди і гарна зброя.
Сформована дивізія була названа на честь території – Галичина. Повна її назва "14-та гренадерська дивізія Ваффен СС Галичина". Це формування очолювали німецькі офіцери.
Бродський трикутник
Ці хлопці мали виконувати допоміжні функції. Але сталося так, що різкий прорив радянської армії оголив напрямок навколо міста Броди. Для того, щоб врятувати німецькі бойові частини, необхідно було зробити правильний відступ, маневр.
І в околиці міста Броди, до так званого бродського трикутника, для прикриття відступу німецьких частин були кинуті хлопці з формування Галичина. Наслідком жорстких боїв – тисячі дивізійників загинули. Для формування це був, по суті, розгром. Частина тих, що вціліли, відступила, деякі з’єднались із загонами УПА.
"Українська національна армія"
В подальшому до завершення Другої світової, наприкінці квітня і до капітуляції Німеччини, дивізія Галичина проголосила, що вона починає формувати ніщо інше, як українську дивізію "Українську національну армію".
Німецьке командування пішло на це, тому що по-іншому вже не могло бути. Були вже конкретні послаблення в офіцерському складі. Німеччина розуміла, що це національне утворення далі не може існувати в рамках просто німецької армії.
Тому 19 квітня історія 14-ї гренадерської дивізії Галичини закінчилася і почалася історія першої Української національної армії.
Що далі?
Коли закінчилась війна, Радянський Союз почав вимагати повернення бійців колишньої 14-ї гренадерської дивізії, які були оточені, роззброєні і трималися в оточенні військ союзників. Їхнє повернення сюди означало б, що їх чекає або Сибір, або розстріл.
І завдячуючи старанням сина Гетьмана Павла Скоропадського Данила Скоропадського, який на той час був у Великій Британії, ці бійці були визнані громадянами Польщі. Відповідно – отримали право вибору, де жити: в Польщі або на будь-якій іншій території, окрім Радянського Союзу.
Тож більшість хлопців з Галичини перебралася до Великої Британії, де була утворена організація Союз українців Британії. За оцінками дослідників, це врятувало понад 10 тисяч осіб цієї військової формації.