В 1902 р. газета "Кур’єр Станиславівський" надрукувала статтю, зміст якої близький і нашим сучасникам. "Навчання вже практично завершилося. Цілорічна праця за кілька днів буде винагороджена довгожданим свідоцтвом. Серце схвильовано б’ється під мундиром, і тисячі рук молодих людей потягнуться за тим документом. Кращі оцінки чи гірші, але він відкриває перед молоддю ворота свободи… Хтось поспішає до кравця, аби пришив на комір нову нашивку чи замінив чотири срібні нашивки на одну золоту (нова срібна нашивка пришивалася з переходом у кожний наступний клас, а золоту носили учні, які успішно перейшли до старших класів – авт.). Крім них, є ще й ті, хто, отримавши свідоцтво про закінчення навчання, скидають із себе мундир гімназиста чи учня реальної школи, вдягають звичайний одяг і безкарно пускають на вулиці кільця диму з сигарет, грають у більярд чи вільно фліртують.
< Учень реальної школи в Станиславові
Це веселіший бік академічного життя. Але коли минають хвилини радості, знову постає понурий привид майбутнього. Ті, перед якими відкриваються двері вищих навчальних закладів, розмірковують, який же з них вибрати…То неправда, що наш край бідаків і неписьменних страждає надвиробництвом інтелігенції. Він страждає на брак виробництва як такого. Що має робити адвокат чи нотаріус там, де немає підприємств і транзакцій, де знайде заняття технік, якщо нічого не виробляється, кого має лікувати лікар, якщо більша частина людей не має ні грошей, ні освіти, а отже, не усвідомлює важливості лікарської допомоги і не може за неї заплатити…"
До речі, станом на 1904 р. у Станиславові не вміли ні читати, ні писати 5215 чоловіків і 5133 жінок з близько 30 тисяч жителів.
Незважаючи на такі песимістичні настрої, сотні молодих людей старанно гризли граніт науки, аби скласти вступні іспити. Наприклад, з кінця червня починалась реєстрація охочих навчатися у вчительській семінарії (знаходилась за сучасною адресою вул. Старозамкова, 2 а). Кандидат повинен був мати повних п'ятнадцять років і представити пакет документів, який, мабуть, здивував би сучасних вступників. Так, серед іншого, майбутній студент мусив надати два екземпляри власного родоводу і свідоцтво моральності. Далі на вступника чекали екзамени, які складалися з усної та письмової частин. Екзаменатори перевіряли знання з трьох мов – польської, української та німецької, з точних наук – арифметики, геометрії, фізики, а також з історії, релігієзнавства та географії. Обов’язковою частиною іспитів була перевірка вступників на наявність у них музичного слуху.
Вступні екзамени до гімназій і реальної школи зазвичай проходили в липні-серпні. Наведене оголошення знайомить нас із переліком документів, необхідних для вступу до реальної школи і української гімназії. Вступників обов’язково мали супроводжувати батьки чи опікуни. При собі належало мати свідоцтво про народження чи хрещення, медичну довідку, де було вказано, що вступник пройшов вакцинування чи щеплення, заповнену анкету, отриману від терціана (тобто шкільного асистента чи завгоспа). В разі представлення свідоцтва про закінчення чотирикласної початкової школи вступник звільнявся від усного екзамену. Результати вступних екзаменів оголошувалися відразу після їх закінчення.
Батьки оплачували суму 7 корон 20 галерів, до якої входила "вступна такса", збори на учбове приладдя та у фонд шкільних ігор і забав. Крім того, кожен вступник повинен був здійснити хоча б мінімальний внесок у фонд допомоги убогим учням. Навчання теж було платним, але учні з бідних родин, особливо якщо вони добре навчалися, частково або повністю звільнялися від оплати. В 1906 р. до української гімназії зголосилося 152 учні до першого класу і 105 до другого класу.
В тогочасній місцевій пресі були й цікаві поради молодим людям, як обирати майбутню професію. "Професію треба полюбити серцем, головою і всім єством. Людина, яка цього не зробить, ніколи не буде у своїй професії апостолом, піонером, а лише невільником. Вона не крокуватиме серед своїх колег з гордо піднятою головою і розвинутим штандартом. Вона ніколи не стане на чолі своїх співтоваришів, а буде лише понуро котити перед собою віз життя й безслідно зникне у сірому тлумі…"
Побажаймо сучасним абітурієнтам успішного набуття професії, яка надихатиме їх усе життя.
Олена БУЧИК
