вівторок, 23 квітня

Станиславівські оголошення: курйози старого міста

У житті смішне часто поєднується з сумним, а курйозне – з трагічним. В історії нашого міста теж бували випадки, які можна було б назвати “сумними курйозами”. Вони мимоволі викликають посмішку, але, якщо замислитись, веселого в них мало.
Казарми піхоти в Станиславові. Казарми піхоти в Станиславові.

Є певна категорія людей, які здатні знайти собі ґудза на рівному місці. Мабуть, до таких належав мешканець Станиславова А. Гессель, який примудрився потрапити за ґрати… через парасольку. В жовтні 1902 року в казармах піхоти по вул. Третього Мая відбулися збори солдатів запасу 58 полку піхоти та інших резервістів. Пан Гессель пунктуально прибув на зібрання й прихопив із собою парасолю. Його попросили не входити з нею у приміщення, але він лише сховав її, та так невдало, що кінець парасолі стирчав з-під одягу. Це помітив жандарм і привів Гесселя до капітана, а той наказав заарештувати порушника на три дні.

Мабуть, усім відоме ім’я легендарного боксера Майка Тайсона, який у 1997 році відкусив вухо своєму супернику Холіфілду. Дуже подібна історія сталася й у Станиславові рівно за століття до цього. В 1897 році селянин Прокіп Заячук щось не поділив зі своїм родичем – Іваном Заячуком. Між чоловіками розпочалася бійка. Спочатку вони лише "пригощали" одне одного кулаками, а потім Прокіп учепився зубами в ніс противника і відкусив половину. Іван у відповідь сильно смикнув нападника за чуприну, вирвавши йому частину волосся. В квітні 1897 року ця справа розглядалася в станиславівському суді. Прокіп Заячук був засуджений до невеликого покарання – 3 дні арешту або 15 злотих ринських штрафу, зате цей “відкушувач носа” прославився на цілу Галичину. Про нього повідомила навіть газета "Дзєннік Краковскі" від 23 квітня 1897 року.

Повідомлення про відкушувача носів. 1897 рік.

В 1902 році мешканка Тлумача Петронеля Присяжнюк була засуджена на два місяці ув’язнення й мусила прибути до Станиславова для відбування кари. Проте їй не хотілося марнувати свої молоді літа у в’язничних стінах, тож вона вирішила знайти собі… двійника. Звернулася до своєї приятельки Анни Радчин і попросила її відбути термін ув’язнення замість неї. За цю послугу хитра Петронеля пообіцяла заплатити 40 корон. Анна прибула до Станиславова, представилася як пані Присяжнюк і чесно відсиділа два місяці у в’язниці. Вийшовши на свободу, вона зажадала обіцяної винагороди. Проте Петронеля не поспішала платити гроші, тому ошукана пані Радчин звернулася до суду. Тут і розкрилася таємниця двійника. Петронелю заарештували, і до попереднього терміну додалися ще два тижні за ошуканство. Двійник злодійки так і не отримав своїх грошей. Залишилися тільки "приємні" спогади від перебування у в’язниці. 

В 1910 році у Станиславові відсвяткували п’ятсотрічний ювілей Ґрюнвальдської битви. На честь ювілею у парку відкрили пам’ятник, який називався "Ґрюнвальдська скала". В червні 1913 року стався неприємний інцидент, пов’язаний з цим пам’ятником. 19-річний парубок зі Старуні Василь Гавриш недільного дня близько полудня прийшов до міського парку, видряпався на Ґрюнвальдську скалу і став на розпростертих крилах орла. Розмахуючи топірцем, хлопець голосно вигукував: "Хвала Тобі, Боже, що я так високо виліз!" Навколо пам’ятника зібралися люди, які спостерігали за цим дивним дійством. Побачивши навколо себе юрбу, войовничий молодик зліз з пам’ятника, ліг на траву і чомусь почав плакати. Прибула поліція й заарештувала його, але в ув’язненні він перебував під лікарським наглядом, бо демонстрував явні ознаки божевілля.

Ґрюнвальдська скала.

В 1915 році в станиславівському суді розглядалася справа, над якою правники мусили добряче поламати голови. В непокорі властям звинувачували таку собі Марію Іванів, жительку села Радчі під Станиславовом.

Селяни з околиць Станиславова. Поштівка, поч. ХХ ст.

В листопаді 1914 року жінка чинила опір війтові, який діяв за повноваженням тогочасного очільника повіту – російського ставленика. В товаристві кількох чоловіків війт вирушив до помешкання оскаржуваної, щоб за розпорядженням пристава відібрати в неї корову, яка була предметом спору. Австрійська влада тоді не функціонувала. Оскаржувана відчайдушно боронилася, замкнула двері й нікого не пускала. Поки тягнувся розгляд справи, в місті знову помінялася влада – почало функціонувати австрійське правосуддя. Тож юристи й не знали, як вчинити з оскаржуваною, – покарати за опір властям чи відпустити з миром. А може, навіть нагородити, за мужнє протистояння ворожим ставленикам?

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter - лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

 

КОМЕНТУВАТИ