fbpx

Станиславівські оголошення: літня резиденція "солом'яних вдівців"

Наша історія 21:17, 09.06, 2016

Як збирається у відпустку пересічний іванофранківець? Відвозить собаку до друзів, кота до тещі, бере дружину, дітей і вирушає до моря. Сто років тому все було трохи інакше: голова сім'ї нерідко відправляв дружину й дітей на курорт, а сам залишався “на хазяйстві”.

Таких тимчасово самотніх панів у Станиславові жартома називали солом’яними вдівцями. Проте не варто думати, що вони тихо сумували вдома, чекаючи на своїх дружин. Навпаки, солом’яні вдівці намагалися максимально використати кожен день свободи, і в них навіть була своя "резиденція" – ресторан Кьоніґсфельда по вул. Сапєжинській. Саме тут вони найчастіше збиралися літніми вечорами за кухлем пива.

Краєзнавець Іван Бондарєв зазначає, що ресторан Кьоніґсфельда розміщався на місці кам’яниці Мюльштейна, яку спорудили в 1906 р. (нині вул. Незалежності, 7). До 1906 р. на цьому місці стояв невеликий одноповерховий будинок із садком та літньою верандою, де й працював популярний ресторан. Як бачимо на поштівці, до закладу вела фіртка, а якщо добре придивитися, то на вивісці можна розгледіти напис "Restauracja". Господар ресторану Ян Кьоніґсфельд, очевидно, мав непогане почуття гумору, бо поділяв своїх гостей на дві категорії: тих, які люблять гусяче м’ясо, і тих, які його не їдять. Вести справи пану Кьоніґсфельду допомагали донька і дружина Юзефа, яка померла в 1905 р. На поштівці, де зображена літня веранда ресторану, зліва добре видно постать молодої жінки. Може, це донька власника?

Станиславів

Вхід до ресторану Кьоніґсфельда (арка справа) Поштівка з колекції З. Жеребецького.

В 1903 р. в ресторані Кьоніґсфельда сталося резонансне самогубство. 22-річний челядник з Коломиї Міхал Мархевка, з’ївши на обід печінку і запивши її трьома кухлями пива, заслонився газетою і вистрілив собі у скроню. В прощальному листі самогубця не пояснив причини свого вчинку, лише зазначив, що мусить померти.

СтаниславівЯк бачимо з реклами в газеті "Кур’єр Станиславівський" від 15 травня 1904 р., ресторан Кьоніґсфельда пропонував хорошу кухню, завжди свіже пільзенське пиво, відбірні вина, шинку, помірні ціни і дбайливе обслуговування. Публіку розважала відома жіноча капела "Ліра" під керівництвом капельмейстера Роттенберґа. Ресторатор дякував жителям міста за відвідування його закладу і обіцяв, що й надалі буде старанно задовольняти вимоги своїх гостей. Реклама також повідомляє, що прізвище минулого власника ресторану було Крон.  В 1906 р. Ян Кьоніґсфельд, мабуть, залишив ресторанний бізнес, бо місцева преса повідомляє, що в березні цього року він був призначений директором товариства "Взаємна поміч", яке займалося видачею кредитів дрібним підприємцям.

Але повернімося до наших солом’яних вдівців. Виявляється, у них був цілий ритуал, який називався "іти на durch" (від німецького durch – через). Це означало марш, який починався десь о десятій вечора і закінчувався близько четвертої ранку. Учасники маршу повинні були відвідати всі кав’ярні, ресторани й цукерні міста, відкриті у нічний час. Вислів "durch удався" означав, що учасники маршу не минули жодного закладу, в кожному щось з’їли і випили, і жоден учасник не вийшов зі строю передчасно, тобто вже на третій чи четвертій ресторації. Обов’язковими зупинками були кав’ярні "Уніон", "Едісон", "Габсбурґ", "Імперіал", "Центральна", а закінчувався культпохід переважно у якомусь менш респектабельному закладі на Зосиній Волі (нині вул. Коновальця). Перед поверненням дружин з курорту солом’яні вдівці організовували бенкет і прощалися зі своїми товаришами по пляшці аж до наступних вакацій.

Проте дбайливі дружини вносили деяке замішання у безтурботне життя солом’яних вдівців. Один з дописувачів "Кур’єра Станиславівського" знайшов на столику в ресторані Кьоніґсфельда списаний згори донизу листок, вирваний із чийогось блокнота. На ньому чоловік записував доручення дружини, яка поїхала у відпустку. Ці нотатки так зацікавили журналіста, що він вирішив їх опублікувати. "Моя найдорожча Ядзя казала мені привезти наступної суботи до Яремча 8 кг. цукру на малиновий сік, десятилітрову бутлю на вино з чорниць, пряників з крамниці Квятковського, рожевої пудри з аптеки доктора Бейля, феєрверків з дроґерії Бібринґа, булочок, рогаликів і два хліби. Крім того, я мушу піти на Зосину Волю до шваґрової Йозі й попросити її, аби пішла до Гані Ластівної на вулицю Третього Мая й підтвердила, що дружині обов’язково потрібна біла блузка на недільне свято. Треба заплатити за помешкання й нагадати господарю, щоб наново помалював покої, оновив кухню й підлогу в салоні, а ще не забути зайти до банку з векселем…"

Аж ось надходив вересень, і з ним життя поверталося у звичне русло. Солом’яні вдівці мусили знову звикати до життя зразкових чоловіків. Дружини приїздили додому, щоб з новими силами взятися за господарство і за своїх благовірних.

Олена БУЧИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: