Однією з провідних фінансових установ Станиславова вважався Міщанський банк, заснований у 1884 р. Спочатку він називався "Товариство взаємного кредиту міщан у Станиславові", проте в 1897 р. його офіційно перейменували. Банк володів розкішною кам’яницею на вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності, 15).
Як бачимо з оголошення в газеті "Кур’єр Станиславівський" від 7 квітня 1907 р., Міщанський банк був товариством з обмеженою відповідальністю і в нього була пристойна сума обігових коштів – 23 420 827 корон 23 галери. 16 квітня 1907 р. в залі міського театру мали відбутися загальні збори банку, вхід на які здійснювався за книжками акціонерів. На порядку денному зборів стояли питання звітності за минулий рік, виборів членів спостережної ради та люстраційної комісії, призначення пенсії колишньому директору та інші. Поняття "люстраційна комісія" на початку ХХ ст. мало дещо інше значення, ніж тепер. Тоді члени люстраційної комісії не перевіряли діяльність "підозрілих" чиновників, а здійснювали фінансову і податкову ревізію в установі й вивчали відповідну документацію. Як бачимо, до люстраційної комісії, призначеної зборами акціонерів, належав Антоній Суханек, який займав пост бургомістра Станиславова в 1866‑1870 рр.
До певного часу Міщанський банк вважався надзвичайно респектабельною установою й користувався повною довірою клієнтів. Він часто виділяв гроші на благодійні цілі, культурні проекти. Проте згодом банк набув скандальної репутації. В березні 1903 р. перевірка виявила сфальшування деяких балансів і зловживання у розмірі 2000 корон. Винуватцем начебто був дрібний службовець, який уже не працював у банку, але весь тягар відповідальності ліг на плечі одного з директорів – Станіслава Горошкевича. Як зазначала преса, у банку було два директори і між ними виникли непорозуміння, хоч раніше вони були близькими друзями. В своєму протистоянні пан Горошкевич і його тодішній колега Леон Зяркевич не гребували ніякими методами й розділили колектив банку на два ворожі табори. Люстраторам не вдалося довести, що пан Горошкевич був якимось чином причетний до зловживання, але другий директор наполягав на судовому позові проти нього. Такі звинувачення обурили Горошкевича, і він в свою чергу подав у суд на колегу за образу своєї гідності. Суд визнав вину Зяркевича і присудив йому 14 днів арешту або грошовий штраф. Ця історія перемоги особистих амбіцій над здоровим глуздом боляче вдарила по репутації банку.
В квітні того ж року Міщанський банк знову опинився у вирі скандалу. Він видав кредит поміщику з Монастириська (знаходиться в сучасній Тернопільській області) під заставу землі та іншого майна. Поміщик несподівано важко захворів, і з поверненням кредиту виникли проблеми. Він звернувся до банку за дозволом продати землю і розрахуватися з боргом, або ж просив надати йому відстрочку у сплаті боргу, але банк йому категорично відмовив. В результаті було продано майже все майно боржника і він залишився практично на вулиці, а до позики був досить заможним господарем. В пресі зазвучали заклики притягнути банк до відповідальності за таке нелюдське ставлення до клієнта, що, звісно, теж не додало установі доброї слави.
В 1913 р. Міщанський банк оголосив про надзвичайно поганий стан своїх справ, зокрема про збитки у розмірі близько мільйона корон. Фактично він став банкрутом. Процедурою ліквідації банку зайнялась інша фінансова установа – Банк крайового господарства, у власність якого пізніше перейшла кам’яниця по вул. Сапєжинській. В 1914 р. Міщанський банк остаточно припинив своє існування.
Проте на прощання банк знову "потішив" станиславівську публіку гучним інцидентом. В серпні 1913 р. покінчив життя самогубством поміщик Мечислав Брикчинський, що мешкав під Станиславовом. Раніше він взяв великий кредит у Міщанському банку і дуже хвилювався, що не зможе його повернути, навіть робив спроби з цією метою продати один зі своїх маєтків. Банк крайового господарства, що пізніше перебрав на себе всі справи, надав Брикчинському розстрочку у сплаті боргу на 4 роки, але це його чомусь не заспокоїло. Врешті-решт фінансові проблеми і страх перед несплатою боргу настільки розладнали психічний стан поміщика, що він покінчив життя самогубством, залишивши сиротами трьох дітей.
Ось такою була історія однієї з найважливіших фінансових інституцій міста – підступні інтриги, скандальні самогубства і великі гроші.
Олена Бучик