В 1910 р. щось незрозуміле творилося на міському цвинтарі (тепер Меморіальний сквер). Вночі на цвинтарі було чути дивні звуки – стукіт, скрегіт… Крім того, з надгробків почали зникати квіти. Містом навіть поповзли чутки, що на цвинтарі завівся привид. Наглядача за цвинтарем пана Лукса закликали з’ясувати ситуацію, але напасти на слід таємничих і злодійкуватих "привидів" так і не вдалося.
В лютому 1911 р. в місті загадково зник гімназист Казимир Пекарський, що навчався у третьому класі польської гімназії. Він залишив аркуш паперу зі списком осіб, у яких він позичав гроші, а на звороті написав: "Прощавайте". Висловлювалися припущення, що юнак покінчив життя самогубством через погану успішність, але його тіла ніде не знайшли і про його подальшу долю нічого не було відомо.
В 1918 р. в Станиславові загадково зникали діти. Містом ширилися чутки, одна неймовірніша за другу, – говорили, що дітей викрадали італійські полонені, цигани і навіть… китайці. Поліція і преса намагалися якось заспокоїти громадськість і стверджували, що діти в місті губилися й раніше і про жодні "масові зникнення" не йшлося.
В 20-х роках минулого століття в Хриплині постерунковий поліцейський виявив жахливу знахідку – людську стопу, відрізану трохи вище суглоба і загорнуту в закривавлену шмату. Експерти з’ясували, що нога була жіночою, а жінка, якій вона належала, мабуть, була представницею вищих кіл суспільства, бо ніжка була доглянутою. Жодних тіл з відрізаною ногою не було знайдено. Тож поліцейські так і не змогли з’ясувати, що сталося: жорстоке вбивство чи нещасливий випадок.
В 1902 р. у станиславівській пресі з’явилася інформація про те, що в міському шпиталі (тепер головний корпус лікарні по вул. Мазепи) неналежно ховали померлих пацієнтів. Якщо в небіжчика не було родичів, які подбали б за поховання, цим займалася дирекція шпиталю.
Міський шпиталь (нині головний корпус лікарні на вул. Мазепи)
Нерідко померлих у шпиталі людей ховали без жодної заупокійної служби й навіть не ставили на їхніх могилах хрести. В 1906 р. в рові біля шпиталю був знайдений оголений труп чоловіка, якому на момент смерті було близько 40 років. Як повідомляв "Кур’єр станиславівський" від 4 лютого 1906 р., поліції не вдалося встановити особу покійного. Не було з’ясовано також, чому він був без одягу і як опинився в шпитальному рові. Може, то був колишній пацієнт, чиїм похованням дирекція не бажала заморочуватись?
Оголошення про знайдення трупа біля міського шпиталю
В 1927 р. під Галичем сталося вбивство, яке збило з пантелику найкращих місцевих детективів.
5 серпня того року, близько восьмої вечора, поважний купець Максиміліан Вайтц їхав фірою в товаристві свого приятеля Озіяша Брайтбарта, щоб забрати на станції сільськогосподарську техніку. Коли друзі поверталися назад, у них хтось вистрілив. Поранення, які отримав Вайтц, виявилися смертельними. Перед смертю він устиг сказати, що "хтось стріляв ззаду, все, що я маю, залишаю дружині". Брайтбарт отримав легке поранення й після надання допомоги вирушив до Станиславова, де мешкав.
Поліція провела дуже скрупульозне розслідування. Напад з метою грабунку виключався, адже нічого не було вкрадено. Вбитий був орендарем землі, тож поліція вирішила, що в нього були конфлікти з місцевими селянами. Але вбивця стріляв з браунінга, а це було малоймовірно, що хтось із селян володів такою зброєю. Крім того, постріли було здійснено з дуже малої відстані.
Почали підозрювати самого Брайтбарта, начебто ходили чутки, що у вбитого був роман з дружиною приятеля. Але якщо стріляв він, що означали слова Вайтца перед смертю "хтось стріляв ззаду", адже приятель сидів поряд з ним? Крім того, постріл, який влучив у Брайтбарта, зробили з іншої, але теж дуже близької відстані. За словами Брайтбарта, він, почувши постріл, зіскочив з воза й намагався утекти.
Поліція встановила, що вбитий також займався політичною агітацією на користь урядової партії й навіть мав конфлікти з радикалами. Але важко було повірити, що саме в цьому полягала причина нападу, адже вбитий не відгравав помітної ролі у політичному житті. Ця криміналістична загадка стала справжнім "міцним горішком" для найкращих місцевих поліцейських умів. І лишилася нерозгаданою.
Олена Бучик