fbpx

Станиславівські оголошення: про посаг та інші способи привабити чоловіка

Наша історія 20:26, 24.03, 2019

У виборі нареченої кавалери початку ХХ ст. керувалися не сентиментальними, а радше практичними міркуваннями. Тому надійним ключиком до їхнього серця був посаг: без нього навряд чи можна було розраховувати на вдале одруження. Освіченість нареченої вважалася "бонусом", головне – аби жінка не була надто розумна, бо щастя в шлюбі не буде.

Якщо придане було у вигляді грошей, то чоловікові належало повне право власності. Якщо ж це були маєтки чи нерухомість, власницею вважалася дружина, але чоловік мав право в них проживати й користуватись усім майном.

Однак не в усіх батьків була можливість забезпечити посагом свою доньку. Для бідних дівчат у Станиславові в 1873 році був заснований грошовий фонд на честь заручин австрійської принцеси Ґізели і баварського князя Леопольда. Сума державного приданого становила 200-300 корон і призначалася методом щорічного розіграшу. Щоб претендувати на придане, дівчина повинна була народитися в Станиславові, бути працьовитою і добрих звичаїв, а також представити до магістрату метрику та свідоцтво про стан здоров’я. Розіграші проводилися до 1914 року, і за цей час близько 700 дівчат претендували на посаг, але щастя всміхнулося лише 41 з них.

Газета "Кур’єр станиславівський" від 24 квітня 1910 року повідомляє, що посаг у сумі 300 корон виграла Євгенія Гробельна, молода працівниця друкарні Станіслава Хованця. Ще в місті діяв фонд Менделя Вайнґартена, який час від часу розігрував 1000 корон посагу серед бідних єврейських дівчат.

Станиславівські оголошення: про посаг та інші способи привабити чоловіка 1

Важливим козирем для тодішніх панянок була освіта, адже така дівчина вважалася більш престижною нареченою. Однак жінка не мала бути "надто розумною", бо тоді побутувала думка, що дуже освічена жінка не може ощасливити чоловіка.

В ХІХ ст. станиславівські дівчата здобували середню освіту в семикласній жіночій школі імені королеви Ядвиґи. Про умови, в яких перебували учениці та їхні наставниці, дізнаємося з місцевої преси: "Неможливо повірити, щоб в одному класі було по 85 учениць віком від 12 до 14 років. В таких умовах праця вчительки не може бути ефективною і корисною для дітей. Через постійну задуху в класах відкриваються всі вікна і двері, що спричиняє протяги й постійні застуди". Учениці набували початкових знань з історії, арифметики, літератури й інших предметів, навчалися шиттю та рукоділлю. Особливо здібні відвідували курси латинської мови, за які доводилося платити окремо.

Станиславівські оголошення: про посаг та інші способи привабити чоловіка 2

Школа королеви Ядвиги (справа). Поштівка з колекції О. Гречаника.

"Контрольним пострілом" для потенційного нареченого була гра на фортепіано. Деякі сучасні жінки здобувають серце чоловіка через шлунок, а тодішні панянки атакували чоловічі вуха. Якщо дівчина добре грала на фортепіано, вона мала кращі шанси виділитися у світському товаристві, розваживши гостей своєю грою.

В медичних порадниках ХІХ ст. говорилося, що дівчат навчали музики, не беручи до уваги їхні здібності й бажання, і це приводило багатьох із них до нервових зривів. Панянки наполегливо вправлялися у грі, а після одруження назавжди закривали кришку ненависного інструмента. В 1909 році газета "Кур’єр станиславівський" описала життя типового міського подвір’я. Автор замітки зауважував, що з багатьох вікон лунала музика, переважно не дуже вправна: "В сусідньому покої проходить урок музики, та й у домі навпроти хтось виграє гами, різні музичні вправи та окремі уривки якихось мелодій. Судячи зі звуків фортепіано, ще прабабуся теперішньої власниці вправлялася на ньому у складному мистецтві рухання пальцями по клавішах. Ти чуєш ці мелодії з дивовижною чіткістю крізь відчинені вікна".

Станиславівські оголошення: про посаг та інші способи привабити чоловіка 3

Урок музики. Поштівка, поч. ХХ ст.

Звісно, важливою була й зовнішність. На балах і карнавалах панянки намагалися перевершити одна одну розкішними сукнями. В 1902 році газета "Кур’єр станиславівський" надрукувала спогади однієї з мешканок міста про її перший бал: "Я завжди уявляла собі, що на першому балу буду такою, як колись моя бабуня – в білосніжній мусліновій сукні з блакитним поясом, розшитим незабудками. Але мати сказала мені, що дівчина з доброго дому мусить бути на балу в шовковій сукні. Батько довго кривився, казав, що рік тяжкий, а навчання синів коштує дуже дорого, але гроші на сукню все-таки дав. Зі Львова надіслали зразки тканин. Мені найбільше подобалися рожеві кольори, але мати сказала, що добрий тон наказує панні на перший бал прийти у білій сукні. Кравчиня мучила мене кілька днів, а ще потім доводилося ходити на примірки. Але сукня вийшла такою, що ніхто не сумнівався: я буду в ній королевою балу!"

Досить популярним було перешивання суконь. Відвідувати світські заходи в одній і тій же сукні – більшої ганьби годі було уявити, тому на кожен бал доводилося шити нову. Але не всі могли собі це дозволити, тож нерідко перешивалася стара сукня – трохи змінювався фасон, дошивалося нове мереживо, рюші, квіти. Взявши до рук віяло й причепивши до пояса сукні пляшечку парфумів, панянка вирушала на полювання за чоловічими серцями.

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: