субота, 20 жовтня

Станиславівські оголошення: про вітрини, чортиків і фальшиві медалі

У ці передсвяткові дні яскраво прикрашені й осяяні вітрини надають нашому місту особливого шарму. Сто років тому в Станиславові до оформлення вітрин теж ставилися дуже прискіпливо. Настільки, що їхній декор викликав серед мешканців гарячі дискусії й навіть ставав приводом для скандалів.
Станиславівські вітрини. Лінія А-Б -тепер початок вул. Галицької. Станиславівські вітрини. Лінія А-Б -тепер початок вул. Галицької.

Як повідомляла газета "Кур’єр станиславівський" від 31 березня 1907 р., кілька виробників зі Станиславова взяли участь у міжнародній промисловій виставці в Парижі. Виступили вони начебто дуже успішно й привезли з собою пам’ятні медалі, відзнаки у вигляді хрестів і дипломи.

Але згодом виявилося, що справа з тими нагородами не така проста, як здавалося на перший погляд. В Галичині діяла банда, яка майстерно підробляла цінні відзнаки. Представник цієї банди шахраїв завітав і до Станиславова й запропонував місцевим купцям взяти участь у виставці й продемонструвати там будь-який товар, а про нагороди, мовляв, він подбає. Насправді відзнаки були звичайними підробками. Фальшивий диплом коштував 300 корон, медаль – 600, а особлива ознака у вигляді золотого хреста – аж 1200 корон. Так деякі купці отримали "ексклюзивні" нагороди паризької виставки й хизувалася ними, виставивши у вітринах своїх закладів. Коли про це стало відомо, спалахнув скандал, але один зі станиславівських купців усе одно не побажав розлучатися з підробленими відзнаками й продовжував демонструвати їх у своїй вітрині.

Читайте також: Станиславівські оголошення: як мешканці міста з зайвою вагою боролися

В жовтні 1910 р. декор вітрини знову викликав гучний скандал. Місцевий палітурник Й. Ґюнсберґ розмістив у вітрині свого закладу портрет Олени Січинської – матері Мирослава Січинського, який у 1908 р. убив галицького намісника Анджея Потоцького. Це викликало обурення у всіх, хто підтримував намісника й засуджував вчинок Січинського. Невідомо, з якою метою палітурник розмістив портрет матері Січинського – чи то щоб висловити своє схвалення вбивства намісника, чи то для привернення уваги публіки. Але така екстравагантність мало не зробила його персоною нон-ґрата для значної частини жителів міста. Крамниця палітурника розміщалася по вул. Ґославського (тепер вул. Вітовського). На поштівці добре помітно вивіску з іменем "J. Günsberg" і бічний вказівник "Buchbinderei" (нім. палітурна майстерня).

Крамниця палітурника Гюнсберга (справа).

Але особливу увагу вітрини привертали напередодні зимових свят. Перед днем Святого Миколая власники крамниць прикрашали вітрини не лише зображенням цього улюбленця дітвори, а й… маленькими фігурками чортиків. Цей звичай прийшов до Галичини від австрійців і німців. Він означав, що до чемних діток прийде Святий Миколай і принесе їм смачні цукерки й усілякі гаразди, а до нечемних завітає чорт Крампус і покарає їх за погану поведінку. В деяких містян такий декор викликав різке несприйняття. На сторінках місцевої преси велися дискусії про доцільність перебування чортиків у вітринах. Купці виправдовувалися, що вони добре привертають увагу клієнтів, а противники стверджували, що чортики псують естетичний смак дітей і є символом мавпування чужої культури.

Святий Миколай і чорт. Поштівка, поч. ХХ ст.

"Прогулюючись головними вулицями нашого міста, ми бачимо, що вітрини наших крамниць і цукерень чорніють цілими плеядами найрізноманітніших чортів і чортиків, – писав "Кур’єр станиславівський" у грудні 1910 р. – Батьки повинні працювати над естетичним розвитком своїх дітей і пояснювати їм, що чортики бридкі, а білосніжні фігурки ангелів і Святого Миколая – гарні. Тоді дитина не буде просити купити їй пряничного чортика, а цукерники, не маючи на них попит, не возитимуть їх з Відня чи Берліна".

Читайте також: Станиславівські оголошення: про давні забобони й таємничі ритуали

Цікавий звичай був пов'язаний і з вітриною найвідомішої міської цукерні – закладу Новорольського і Кровіцького. Місцеві випускники гімназій вивішували своє групове фото у вітрині цукерні. Таким чином, усі охочі могли оглядати фото й розділити з випускниками їхню радість. Мабуть, фото випускників – це все-таки краще, ніж чортики…

Олена БУЧИК

 

КОМЕНТУВАТИ