За допомогою спеціального обладнання на екрані за секунду змінювалось близько тридцяти фотографій чи малюнків, записаних на целулоїдну плівку. Це створювало видимість того, що персонажі рухались, говорили чи співали. За допомогою фонографа відтворювався звук, і оператор повинен був слідкувати, щоб він співпадав з картинкою. Це було дуже нелегкою справою, тож часом траплялося, що якийсь персонаж говорив чи співав з закритим ротом, що викликало сміх у залі.
Як бачимо з реклами, розміщеної в "Кур’єрі Станиславівському" за 18 липня 1909 р., цей театр зображень, що співали, рухались і говорили, давав вистави на вулиці Третього Мая на місці спаленого парового млина. В 1860-х роках підприємець Іммердауер спорудив млин на тому місці, де зараз п’ятиповерховий будинок по вул. Грушевського, 22. Наприкінці 1890-х років трапилась пожежа, і чотириповерховий млин вигорів зсередини, тож його довелося знести. На утвореному пустирі якраз і розмістився великий намет мандрівного театру живих зображень. Реклама повідомляє також, що обладнання, яке використовувалось у театрі, було найновішим, найдосконалішим і працювало за допомогою електрики. Вистави проходили щодня, причому кожні три дні програма змінювалась. Вони здебільшого відтворювали виступи відомих вар’єте, цирків, уривки театральних вистав, репортажі актуальних подій. Наприклад, у 1903 р. в театрі можна було побачити репортаж з візиту цісаря до Львова. В рекламі театру інколи використовувалась емблема у вигляді крилатого чудовиська, що тримало в одній руці ліхтар, а другою затискало жмут блискавок. Мабуть, це символізувало електричний струм і світло, які використовувались під час вистав.
Власником цього мандрівного театру був Франц-Йозеф Езер, який був досить відомою особистістю в Австро-Угорській імперії.
Франц-Йозеф Езер
В деяких рекламних оголошеннях власниками закладу були названі брати Езери, тож, очевидно, цей бізнес був сімейним. Франц-Йозеф Езер народився в 1866 р. і вважав себе чехом, хоч його батько походив зі знатної німецької родини, яка у давні часи навіть володіла замком у Саксонії. Батьки майбутнього власника театру займалися організацією художніх виставок. Сам Езер спочатку був фотографом, але коли було винайдено обладнання для "живих зображень" пристрасно захопився цією ідеєю. Австрійська газета "Kinematographische Rundschau" ("Кінематографічний огляд") вважала Езера справжнім експертом фотографії й кінематографа, який досконало знав історію цих видів мистецтва і активно популяризував їх у провінційних містах і містечках великої імперії. До речі, пан Езер був також зразковим сім’янином. В 1913 р. австрійська газета привітала його і його дружину зі срібним ювілеєм щасливого сімейного життя.
В Станиславові вистави мандрівного театру Езера проходили з великим успіхом. Інколи вони відбувалися не в наметі, а у міському театрі (нині Обласна філармонія). Проте в липні 1909 р. пан Езер потрапив у велику халепу, причому без жодної своєї провини. Працівник його театру тяжко образив одного з мешканців Станиславова, сказавши йому щось на кшталт "польська свиня". Що тут почалося! Польська молодь міста бомбардувала намет Езера камінням, було поранено кілька поліцейських, які намагалися убезпечити глядачів під час вистави. Працівника театру за таку образу було заарештовано на два дні, а пан Езер мусив з’явитися до редакції "Кур’єра Станиславівського" й показати свої документи, які доводили, що він справді чех, а не "прусак" і народився в Любляні.
Пізніше було з’ясовано, що зухвалий працівник не належав до трупи Езера, а був лише тимчасовим робітником, найнятим у Станиславові. Звали його Францішек Ґлуховський, він мав 33 роки і, судячи з усього, був … поляком, але чомусь вирішив удати з себе німця. Після скандалу театр Езера спішно покинув Станиславів, про що дуже шкодували мешканці міста. Адже він вніс таке пожвавлення у розмірене провінційне життя!
Олена Бучик