fbpx

Станиславівські оголошення: українська газета давнього міста

Наша історія 15:23, 24.08, 2016

Поціновувачі історії нашого міста найчастіше цікавляться польськомовною газетою "Кур’єр Станиславівський". Але не варто забувати й про "Станиславівські вісті" – український часопис, у якому можна знайти багато цікавого про місто загалом і життя тогочасної української громади. Привертає увагу й колоритна українська мова видання.

Наприклад, у номері за 3 жовтня 1912 р. йдеться про жахливий стан школи у селі Княгинин: "Кляси суть такі малі, що учителі навіть не мають де сісти; таблиця з браку місця висить прямо на стіні. З тої самої причини складають діти плащі і капелюхи на вікна, через що в клясі є ще темнійше. В кімнатах є гриб, а блощиці кусають дітий. Печі попсовані, а діри в печах затикають шматами. Одна кляса містить ся приміром в кухни…"

В пізніших номерах знаходимо докладні звіти про Зелені свята та інші українські звичаї й народні гуляння, рекламу культурних заходів та української книгарні по вул. Собєського, 14, де пропонували "нові й уживані шкільні книжки та всяке шкільне й канцелярійне приладдя". Реклама в одному з номерів за 1937 р. запрошує відвідати концерт на честь Івана Франка, але суворо попереджає, що "в часі виконування точок програми вступ на залю заборонений". Взагалі, в "Станиславівських вістях" небагато реклами, але вона привертає увагу своєю переконливістю. Ось як часопис рекламував лотерейні білети: "Хто придбає льос до тридцятої-девятої клясової льотерії, той може мати узасаднену надію, що вже в тягнені, яке починається у вівторок, 22 червня, він виграє більшу суму та в одну мить спекається всіх турбот, що морочать його".

Цікавим є й матеріал про розвиток української музейної справи в Станиславові у 1937 р. "В останніх роках нарешті й наша суспільність зрозуміла значіння історичних памяток, разом із тим також історичної традиції для розвитку нації… В західній Європі нема вже сьогодні навіть малого провінціяльного містечка, де ми не стрінули би невеликого музею, в якім зберігаються памятки найближчої околиці… У Станиславові мало хто цікавиться цими справами. Тому не дивниця, що польський музей повний експонатів, які ілюструють розвиток української духової та мистецької культури, але там подані вони як польські. Ми раз-у-раз, повні жалю, констатуємо ці факти, але нічого не робимо, щоб забезпечити себе на будуче й те, що нам залишилося, належно зберегти".  

Станиславівські оголошення: українська газета давнього міста 1"Станиславівські вісті" почали виходити з січня 1912 р. Цікаво, що випуск українського часопису анонсувала й польська преса. Як бачимо, "Кур’єр Станиславівський" від 24 грудня 1911 р. повідомляє: "Станиславівські вісті" – під такою назвою почне виходити в Станиславові, починаючи з нового року, руський тижневик під редакцією пана Іваницького, урядника Руської міщанської каси. Тенденцією того часопису буде руська народно-демократична (українська)".

Передплатити газету "Станиславівські вісті" у перші роки її видання можна було за 6 корон у рік, а один номер коштував 12 сотиків (або центів – розмінна монета від злотого ринського). Як зазначено на титульній сторінці часопису, редакція розміщалася за адресою вул. Сапєжинська, 23. Ймовірно, йдеться про так звану "Українську хату" – будинок біля перетину вулиць Третього Мая і Сапєжинської (нині вул. Шашкевича і Незалежності), який у квітні 1911 р.  придбала Руська міщанська каса. Тодішня вулиця Третього Мая починалась від перехрестя теперішніх вулиць Шашкевича і Незалежності, після чого повертала праворуч на нинішню вул. Грушевського.

Станиславів історія

Українська хата (праворуч). Поштівка з колекції З. Жеребецького

Одним з головних редакторів "Станиславівських вістей" був відомий український журналіст, перекладач і громадський діяч Іван Ставничий. В 1934 р. він заснував видавництво "Універсальна бібліотека", де за його редакцією було видано перший том “Кобзаря” Т. Шевченка.

В багатьох номерах часопису за тридцяті роки на місці окремих фото можна побачити написи "Сконфісковано", а на деяких номерах подана інформація, що це повторний тираж, надрукований замість конфіскованого. Отже, очевидно, що український часопис зазнавав певних утисків з боку тодішньої влади. Але незважаючи на це, наші предки все ж дбайливо берегли українське слово.

Олена БУЧИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: