fbpx

Станиславівські оголошення: як мешканці міста сто років тому житло винаймали

Наша історія 16:41, 25.06, 2018

В сучасному Івано-Франківську немало мешканців винаймають житло, а сто років тому взагалі більшість родин жила у "чужих" помешканнях.

Так звані чиншові кам’яниці – то був фактично найпоширеніший бізнес у Станиславові. Заробивши певний капітал, підприємці зводили будинки, заздалегідь призначені для здавання в найм. Нижні поверхи такі здавали під магазини, а верхні – під житло та контори.

Угоди про оренду житла в місті завжди укладалися на рік – з 1 травня, рідше з 1 листопада. Отже, половина міста в той самий час гарячково шукала помешкання. Тисячі знервованих людей оббігали кам’яниці, в яких здавалося житло. Відповідно, власники будників користувалися таким напливом клієнтів і піднімали ціни до небес.

Ось як відгукувалася преса в 1906 році про це "велике переселення": "Розпочався сезон переселень. Люб’язні власники кам’яниць, з одного боку, роблять що можуть, аби заохотити старих квартирантів звільнити житло й використовують для цього випробуваний метод – значне підвищення оплати, а з другого боку, високими цінами стимулюють нових мешканців до поселення… на вулиці, під чудовим, хоч зараз і хмарним, травневим небом. Тому багато мешканців міста висить зараз "між небом і землею", бо з дорожчого житла повинні виїхати, а дешевшого ще не знайшли. І, здається, в Станиславові не дуже й знайдуть. Ще трохи – і наше місто поступово переселиться на свіже повітря".

1

У Станиславові 1 травня було днем масового переїзду.

Нерідко траплялося, що попередній квартирант мусив чекати, поки звільниться житло, в яке він планував переїхати. В той же час новий жилець не міг чекати і вселявся попередньому квартирантові "на голову", взявши з собою лише найважливіші речі. Таким чином, дві сім'ї мешкали разом, дві пані тихенько обмовляли між собою спільних колєжанок, дві кухарки сварилися на одній кухні, де були нагромаджені два комплекти кухонного посуду й начиння.

2

Через складнощі з переїздом дві родини часом мешкали в одній квартирі

Газета "Кур’єр станиславівський" в 1901 р. з гумором описувала таку ситуацію. ”Мішанина, біганина, галас… якесь непорозуміння, якийсь скандальчик, хай маленький, але він завжди є. Кухарка нового жильця випадково, а радше з помсти, розбила дві тарілки старого локатора. Лакей старого квартиранта шалено закохався в покоївку нового жильця, за що наречена розбила лакеєві глечик на голові. Новий квартирант трохи затримався в місті, повертався пізно, помилково прийшов до старого помешкання і поцілував чужу пані, думаючи, що то його дружина. А отже, знову образа, ґвалт і скандал…"

Давня преса рясніє оголошеннями про винаймання житла. "Кур’єр станиславівський" від 28 січня 1906 року містить аж дві пропозиції. В першому оголошенні йдеться про винаймання будинку для великої сім’ї по вул. Камінського, 27 (тепер вул. Франка) з шістьма кімнатами, кухнею та садом. Друге пропонує окремі квартири по вул. Казимирівській (тепер вул. Мазепи), а також віллу зі стайнею і возовнею. За подальшою інформацією належало звертатися до власника.

3

Оголошення про винаймання будинку і квартир.

Оголошення в газеті "Кур’єр станиславівський" від 13 серпня 1905 року пропонує винайняти дві гарні кавалерські кімнати по вул. Заболотівський, 2 (тепер вул. Василіянок) з окремими сходами й за досить помірною ціною – 16 і 24 корони в місяць. "Кавалерськими" тоді називали дуже маленькі кімнатки чи квартири, придатні для проживання однієї особи. Пропозиція була вигідною тим, що ці кімнати можна було винайняти одразу, не чекаючи 1 травня – дня масового переселення. Однак з винайманням цих кавалерських покоїв були певні труднощі, можна сказати, дискримінація.

4

Оголошення про винаймання кавалерських покоїв.

В 1903 році самотня станиславівська пані Адамія Трайчковська вирушила на пошуки однокімнатного помешкання. Але куди б вона не зверталася, щоб його винайняти, всюди однокімнатна квартира називалася "покоєм кавалерським". Тож сором’язлива пані не наважувалась навіть оглянути житло, бо ж назавтра пів-Станиславова знало би, що вона, така скромна і самотня, була в кавалерському покої! У відчаї пані написала листа до газети, в якій просила власників нерухомості не називати однокімнатні квартири кавалерськими покоями. "Бійтеся ж Бога, шановні власники покоїв, хіба жінка не може мешкати в одній кімнаті? Чи немає в цілому місті хоч одного покою дамського? Може, власник помешкання якраз удома, може, він не цілком убраний, а бідна жінка опиниться віч-на-віч з кавалером у його власному помешканні! Її репутація буде навіки похована, бо приятельки, не з заздрості, а від обурення, розкажуть за кілька годин половині міста, що панна Н. відвідала пана С."

Цікаво, що цей лист газета надрукувала на першій сторінці, а отже, проблема була справді актуальною для самотніх дам міста. На жаль, преса не повідомляє, чи власники нерухомості почули цей крик душі.

Олена БУЧИК

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області! 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: