2 квітня не стало Андрія "Федота" Федотова – музиканта, колишнього соліста гурту "Перкалаба" і засновника музичного проекту "Ґоґодзи Ґанскі".
Причиною смерті артиста став серцевий напад. Йому було 48.
До 2013-го року Федотов був фронтменом івано-франківського гурту "Перкалаба". Формація з’явилась 1998-го, у її музиці від почтаку поєднувалися реггі, ска та гуцульське етно.
Учасники "Перкалаби" називали її "оркестром радості і щастя", точно передаючи ту енергетику, якою ділилися під час концертів.
Разом із "Перкалабою" Федотов записав шість альбомів і виступав у клубах України та Західної Європи.
Останні роки він був солістом гурту "Ґоґодзи Ґанскі", чия музика також мала в основі карпатські мелодії. Етно-панки записали альбом, виступали в українських і польських містах.
Останній концерт гурту відбувся 17 березня в Києві. Невдовзі "Ґоґодзи Ґанскі" мали їхати з туром до Польщі.
На прохання УП.Культури друзі та колеги загадують Андрія Федотова і називають улюблені пісні в його виконанні.
Олег "Мох" Гнатів, продюсер Familia Perkalaba
Він був Світлим. У Світло і повернувся. Дядя Бог деколи проявляє нетерплячість до тих, кого дуже любить. Тому і забирає рано. А те, шо Бог його любить, було видно всім. І не образишся на нього. Прийдеться терпіти і пробачити.
Марко Галаневич, музикант гурту "ДахаБраха"
Однозначно один з найхаризматичніших співаків сучасності. Від Федота йшла неймовірно потужна дика енергетика. Здавалось, навіть щось надлюдське було присутнє в цьому чоловікові на сцені.
Ми багато разів перетиналися на фестивалях, декілька разів робили спільні виступи. З "ДахаБрахою" зробили кавер на нашу улюблену пісню "Любові поклик ау уа".
В день смерті Федота, 2 квітня, ми мали виступати в місті Мінеаполіс, в штаті Міннесота, і давно запланували заграти цю пісню для місцевої публіки. Нічого не виголошуючи і не коментуючи, заграли її більше для себе. І для нього.
Ярема Стецик, дизайнер, художник, співзасновник "Перкалаби"
Знайомство. Перша серія. 1980-й рік. Я заїжджаю в новий будинок. По сусідству сім’я класна, і старший пацанчик – це Андрій. Мені п’ять, йому тринадцять-чотирнадцять. Якось почали дружити.
У нього з’явились колонки, і він слухав музику. Голосно. Моє ліжко було біля їхньої квартири, і я цілими ночами слухав теж. Він був меломан. Зараз я фільтрую музику, ну, тисячі пісень слухаю – а тоді це були мільйони.
Потім в дорослому віці я заставив його щось з того знайти, він дивувався. Alphaville, попсова група, але одна з пісень була така, як у Rolling Stones, – "Я буду льотчиком, мама" у нас на цьому самому ритмі.
В смаках почали сходитися десь уже в 1990-х. Я просто по-сусідськи запропонував: "Давай, Федот, може, щось робити". Ми пристрелювалися, придумували акорди, я його вчив грати, десь рік так провели в ентузіазмі.
Тоді ми придумали "АУ" і "Bormenzal", "Горрри!" – це вже була наша третя пісня, і ми усвідомили, що ми ансамбль. І все життя ми їх грали практично в першому варіанті.
З новими музикантами було проблемно. Цимбали з’явилися після першого успіху, у нас на "Червоній Руті", я вважаю, це вже був успіх. До того вже знайшли барабанщика. Один хеві-металіст – з ним було найважче, бо в нас бували невдалі концерти, і він просто лишав палички і виходив, і ми лишалися з Федотом удвох продовжувати програму. Ну я його, звичайно, любив за цю прямоту.
Потім запросили трубача. Фісгармонія, що в мене дома стоїть. Цимбаліст наш дивився нас в залі і казав, що це єдина група у Франківську, що можна працювати. А потім з Серьогою познайомилися на похороні. І потім "Перкалаба" у вас в лісі на "Шешорах".
Я не знав формату, але було дуже добре: вогнище, барабани… Тоді вже була "Корівка" – геніальна пісня, на одному акорді. "Льотчик" на двох, і після того, як він нам вдався, ми подумали – давай взагалі на одному.
 |
| Федот. Фото: Вадим Ільков |
На старті, коли ми грали музику якусь не свою, він не те щоб критикував, він просто виходив: "Це хлам, чуваки, помиляйтесь, але робіть своє". Якби він був слабший в цьому, багато пунктів були би просто на порядок слабші.
Він не допускав, коли ти стаєш схожим на щось. Користувалися в "Перкалабі" такими ходами, але свідомо – опа, робим цитату. Але якщо не видно, що це цитата… по-любому, його заслуга в перкалабських піснях, що ми взагалі забороняли, блокували чужі ідеї.
З ним дуже чітко було видно, що, по-перше, є плече, на яке ти можеш спертися, і по-друге, точно розумієш, що ти для себе кайфуєш. І знаєш, що з ним можна поговорити і він не просто скаже "ай, кайф", він точно скаже: "слухай, ми там в одному місці, коротше, були в унітаз".
Він постійно був у живому робочому режимі, він відчував команду. Коли фігачить барабанщик, ми маємо право помилятися. І в нас команда розділялася: в тих, хто не провокує, були чорні футболки, а ті, які чують себе, що вони звьозди, були в тому, що вони визвіздять.
Ми з ним постійно говорили про те, що не може бути музика цікава сама по собі, що музика – це привід для якогось кайфу. Говорили про те, що людина це найбільша цінність в музиці. Голос не голос, очі не очі, що людина найцікавіша – в ній найбільший рок-н-рол закладений.
Катерина Бабкіна, письменниця
В мене все ще є зелений чай, тоненькі, гострі, довгі листки – він колись після виступу в Києві розповів мені про цей чай, що він бадьорить і очищує, а потім, наступного разу, через кілька місяців, привіз і сам чай. Добрий був і пам'ятав про людей, пам'ятав, що важливо – це люди. Я іноді пила його, цей чай – він, і правда, очищує і бадьорить. От нещодавно переїхала на нову квартиру і знайшла знову банку з цим чаєм і знову п'ю. Не дуже гарно сказати – він залишився в моєму житті, як чай, тому скажу просто – він залишився в моєму житті.
Оля Михайлюк, художниця
Був в Україні такий фестиваль, Шешори, який починався в гуцульському селі з такою назвою. Ми з друзями його вигадали.
Потім він виріс, став проводитися в різних точках країни, змінив назву на АртПоле. Але одне в ньому не змінилося – у фіналі завжди грала "Перкалаба". Грали по три-чотири години, під ранок всі просто падали трохи перепочити.
Це завжди був політ (який насправді треба досить ретельно готувати). Одного разу "Перкалаба" пройшлася всіма Шешорами з великим рожевим слоном, з дудками й піснями, і так вийшла на сцену. Кілька пісень – і почалася страшна злива.
Так було прикро, що зіграли лиш півпрограми, і так хотілося ще й ще… Я готова була розплакатися, але з’явився Федот: "розовый слоник, ты извини, в жизни бывают серые дни". І ми плакали вже від сміху.
***
Тої зими я жила в Варшаві. День був дуже важкий, отже мала сумніви щодо концерту ввечері. Але ж "Перкалаба"! І організовує прекрасний Бен Коуп, який має овочевий оркестр, що виконує пісні "Перкалаби" на морквах, кабачках і кавунах. Пішла.
Концерт затримали, бо наші грали з поляками (в кнайпі, ясно, всі хотіли подивитися матч) і… виграли 4:0. Федот казав тоді, що сьогодні він має бути крутіший за Міка Джаггера.
Почав він з того, що заспівав: ПРО ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ – ПРО ЛЮБОВ (полякам, які програли 4:0)! Якщо знаєте, який після цього починається кач, то зрозумієте, про що я.
Після кількох годин танців в тобі не те що втоми не лишається, в тобі взагалі нічого, крім любові, не лишається. Стіни в залі після концерту були мокрі. І знову всі-всі були щасливі.
 |
| Федот разом з Перкалабою на сцені. Фото: Вадим Ільков |
***
Цей концерт був в Одесі навесні. Ми з друзями робили там проект: п’ять п’ятниць – п’ять концертів. "Перкалаба", звичайно ж, була прекрасна!
Після концерту ми поїхали на море. А потім – хто пити, хто – спати, а хто – просто гуляти весняною нічною Одесою. Останні – це ми з Федотом. У нас була пляшка сухого червоного, але не було коркотяга.
Федот просив про допомогу то у нічних таксистів, то у сонних продавців нічної шаурми, просто у перехожих. На його усмішку не можна було не відреагувати. Всі починали усміхатися у відповідь й намагатися відкрити ту пляшку найнесподіванішими методами.
Так ми прогуляли до ранку. Птахи в старих будинках часто живуть під балконами – в шпаринах роблять собі гнізда. Ранком були дзвони на Соборній площі й багато-багато птахів у небі.
Від цієї площі розходиться п’ять вулиць в різні боки. Не чотири, а п’ять. Чи, може, сходяться. В небі літали чайки. Тобто дивишся в небо, але знаєш, що море поруч.
З улюблених пісень, мабуть, льотчик, бо: "Я зорi дiставав руками, Ну а коли, З неба руку дав, то Я пiшов не впав, Я мрiяв лiтати роками".
Руслана Хазіпова, актриса театру "Дах", артистка гуртів Dakh Daughters і "Перкалаба"
Федот – брат, вчитель, віщун, артист… Людина, вільна від нарікань і невдоволень мирським життям, від того світла думкою і щира душею. Пісня "Горрри", то є справжній gutzul roots!
Ми всі знаємо, що життя може бути вельми контрастним, проте він завжди казав, що щасливий, чого і нам всім бажаю!
Григорій Семенчук, поет
Вперше побачив Федота наживо у 2009 році під час їхнього концерту у Львові. Тоді я ще не був знайомий з "Перкалабою" особисто, і мене вразила його енергетика і харизма.
Він з тих фронтменів, які "захоплюють" зал ще до того, як починають співати, і "відпускають" його лише на останньому акорді.
Чи то від енергетики, чи від надміру алкоголю, а мабуть і через те, і через те, в той вечір я втратив свідомість прямо під сценою. Дякуючи Ростиславу Шпуку і Олегові "Моху" Гнатіву, мене відкачали, але оце перше знайомство з "Перкалабою" я не забуду ніколи.
Вже пізніше пощастило організовувати і їздити разом з хлопцями на концерти до різних міст. Попри всю його "демонічну" сценічну поведінку я побачив, що в житті це надзвичайно щира, добра, а головне – співчутлива людина.
Чомусь згадую, як він любив поспати в багажнику легендарного "перкалабівського автобуса". Також згадую його трепетне ставлення до сина – це чудовий приклад для наслідування кожному батьку.
Його надихала природа – завжди радувався краєвидам навколо, де б ми не були – під Одесою на АртПолі чи в дорозі на Луцьк чи Закарпаття.
Ми не були дуже близькими друзями, але його образ залишився надзвичайно довершеним, і звістка про раптову смерть була для мене шокуючою, бо востаннє розмовляли нещодавно – 24 квітня.
Мої друзі з Чехії мали намір організувати концерт "Ґоґодзи Ґанскі" в Брно. Він дзвонив і дякував за контакт з ними. Був повний сил і натхнення у голосі – казав, що мають багато виступів, і сподівався, що ми десь перетнемося на пиво найближчим часом.
Не хочу вірити в те, що його не стало, і знаю, що Андрій буде вічно жити з нами у своїх піснях і мільйонах спогадів. І впевнений – він точно знайде там свою сцену і свою аудиторію. Спочивай з миром, любий Федот.
Вікторія Трофименко, режисерка
Мы не были аж друзьями-друзьями, это было творческое знакомство, но все, что связано с "Перкалабой", это очень мистически.
Там Мох такой. Я, по сути, испытала какое-то внутреннее сходство. Они вроде доступны, но это поверхностно, а на самом деле это не так, ты еще стань своим. Такая волчья инициация. Они к тебе присматриваются, а потом или принимают безоговорочно, или нет.
Было это и в Федоте, настоящесть, душевность такая почти терапевтическая. Проведенное с ними время такой особенной теплой, человечной зарубкой в памяти.
Андрей (Федот) ведь еще, кроме того, что Музыкант очень талантливый был, был еще очень хорошим отцом. Вот это, наверное, самая горестная потеря, помимо того, что ушел очень талантливый Музыкант.
 |
Юрій Журавель, музикант гурту OT VINTA, карикатурист
Він був справжнім відірваним придурком. Остання зустріч була давно. Ще до війни. Коли я організовував їм концерт у Рівному.
Пам’ятаю, на наступний день у ресторані під відкритим небом. Він стягнув з себе всю одежу і стрибнув у декоративний басейн, чим викликав шок у всіх відвідувачів. От таким і був. Ну і разом колись змагалися у пілотному мистецтві на REDBULL-FLUGNAG.
Ростислав Шпук, фотограф
Федот жив, не створюючи тиску, пройшов, ніби не торкаючись землі. У разі ускладнень волів самоусунутись, ніж настоювати, просто підвисав, поки проблема не самоліквідується.
Це за винятком стосунків з музикою: всю дорогу йшов саме на неї, спочатку як меломан, потім як автор. Оволодів інструментами і голосом в далеко не юнацькому віці, це було усвідомлене хрещення, вибір віри не за спадковістю.
Для мене улюблений його час – це період "пошуку коровкі", коли вони з Мохом сприймались як одне ціле. Цей союз протилежностей складався у щось незбагненно-привабливе, що сприймається як "гуцульський магічний реалізм": Федот – завжди зі своєю внутрішньою драматургією, у Моха натомість – ніби внутрішній трилер, і в сумі їхнє поєднання дало довготривале road-movie, яке цікавезно було спостерігати, кому пощастило – спостерігати зсередини.
В безконечних дорогах Федот засинав одночасно із заведенням двигуна, Мох переважно не спав більшість ночі, бадьорячи водія, контролюючи шлях. Він, точний, логістичний і логічний, впевнений, тримав у голові всі комбінації, відповідав за зовнішній шар, за випромінювання. Федот – за вогонь: він емпіричний, завжди поза числами, пом’якшуючий, з сумнівами в голосі, якими робив місце для позиції співбесідника.
 |
| Федот. Фото: Ростислав Шпук |
Сцена була його біосферою, де можна розгерметизуватись, змінювався і проживав кілька різних життів за сеанс. Але в такому потягу до сцени не було марнославства, поза нею уникав камер й інтерв’юерів. Маючи популярність, не користувався популярністю, сприймав її як побічний продукт свого існування, шлак.
Просто те, що вмів тільки він, – не передаш через аудіо, це були вистави з придуманими ним танцями – для тіла, очей, нот. Таку можливість давав лише живий виступ, екстрасенсорика не діє в запису. І зараз він піднявся на найвищий подіум, його смерть – продовжений сценічний вихід.
Виразно про Федота говорить, наприклад, такий момент: якщо в розмові комусь доводилось про когось негативно висловлюватись – він виключався. Якщо більшість співрозмовників при цьому бере лоскотливий азарт – його ніби брав сум.
На це хочеться орієнтуватись, друзі – це взагалі завжди орієнтири. Можеш з ними місяцями не перетинатись, але так чи інакше вони впливають, їхні смаки самі тримаються в твоїй голові, і обираючи рішення і напрямки ти якось, явно – не явно, але орієнтуєшся на якісь з них. Федот був дуже "колективний" друг. На жаль, всіх зібрав тільки похорон.
Показово, що в той день погода не дослухалась до всіх можливих прогнозів і замість цілоденного дощу від ранку до кінця дня стояло сонце, тримало короткий рукав до вечора: це Федот почав впливати звідти.