fbpx

Такий розклад: Тарас Прохасько пояснив, з чого слід починати реформу шкільництва

Суспільство 17:18, 06.10, 2017

Реформу школи треба починати після кількох років радикальної зміни навчання і виховання вчителів, вищої школи. Інакше – погибель, вважає відомий український письменник з Івано-Франківська Тарас Прохасько.

Міркування про власний вчительський досвід та реформи в українській освіті й шкільництві Тарас Прохасько виклав у свіжій колонці на сайті Збруч:


Мені поталанило з учительською працею. Я працював у різних школах кілька разів по одному  році. Тому, приходячи на роботу після довгої паузи, міг насвіжо спостерігати і за еволюцією українського шкільництва, і за змінами у настроях та мотиваціях нових поколінь учнів, і за трансформаціями у педагогічних колективах, і за методами управління та керівництва відповідними відділами міської і обласної адміністрацій.

Іншою перевагою було те, що я завжди був дуже потрібним на цьому місці, але тимчасовим. Дирекція знала, що за рік мене не буде, тож про ніяку кар'єру (а відповідно, і мій страх) не йшлося. Крім того, я викладав предмет, який колись вивчав в університеті, але тим часом займався зовсім інакшими справами. Все це дозволяло мені бути абсолютно неуспішним вчителем. І дало можливість зробити певні спостереження і висновки, недоступні у іншій ситуації. Провадити експерименти, які цілком не підпорядковувалися шкільній програмі.

Передовсім я переконався, що у будь-який рік, у будь-якому класі зберігається певна пропорція серед учнів. Приблизно десять-п'ятнадцять відсотків – дуже гарні. Себто інтеліґентні, бистрі, легкі, мотивовані (щоправда, мотивація у них дуже різна – в тому числі і не цілком етична). А передовсім вони виховані. За ними видно дім, батьків, культуру, з ними добре співіснували ще перед школою. Школу вони сприймають як частину свого відкритого до відкриття світу життя. Стосовно виховання, то не йдеться про послушність, старанність чи успішність. Вчаться вони по-різному, але вміють рефлектувати і здобувати в такий спосіб різноманітний досвід. Школа їм не перешкоджає бути собою.

Інших десять-п'ятнадцять відсотків – скалічені. Їм ніколи ніхто не пояснював нічого про життя і про себе. Вони аґресивні, нахабні, люблять принижувати і вряди-годи поважають силу. Деструкція і пустка – це їхня атмосфера. Школа їм потрібна тільки для того, щоби не залишатися на самоті, яка їх гнітить. Шкільні роки і дні, окремі уроки вони просто перебувають, вигадуючи якісь нові трюки. Зрештою, серед них досить симпатичних і розумних. Просто вони абсолютно антисистемні. Тобто дуже системні – але в іншій єрархії.

Школа для таких потрібна лише для того, щоби – як у тюрмі – відсидіти ці роки у відносній ізоляції, під певним наглядом.

А найбільше частина – це просто звичайні споживачі, діти споживачів, майбутнє розвитку споживацького суспільства. Вони безініціативні, їм переважно нудно, їх охоплює нехіть, але в певні моменти вони можуть бути старанними, працьовитими і виконавськими. Вони можуть на короткий час запалитися ідеями промоторів, а можуть бути глядачами і свідками у акціях навіжених. Важливо, що за пластами байдужості і інертності у кожного з них можна відкопати якусь живу пристрасть. Хтось збирає гроші на якусь свою матеріальну мрію, хтось любить добре поїсти, хтось поспати і помріяти, хтось щось колекціонує, хтось тямить в авіамоделюванні, хтось зубрить щось потрібне для подальшої життєвої кар'єри, хтось елєґантно вдягається, хтось є вже тайним алкоголіком, хтось дбає про спокій батьків… Таким школа потрібна для того, щоби проводити час із собі подібними, скорше вирости, вивчити щось дійсно необхідне, пройти програму, отримати оцінку, дістати атестат – і тоді забути все зайве.

Точно такі пропорції складаються і в учительських колективах. Мотиви до роботи вчителем розділяються приблизно так само. І проблеми української школи не вирішать жодні реформи, доки ця школа буде у найширшому сенсі загальноосвітньою. Де загальними є і програми, і учні, і вчителі. Без гнучкості – погибель. До того ж ідеальна школа має бути не освітньою, а виховною. Без розмов, без непрограмних книжок, без етики, екології, культурології, психології, без всіляких випадкових занять і тем, які є продовженням сказаного і торкнутого вчора, позавчора, рік тому, без формування асоціативної картини світу – також погибель.

Реформу школи треба починати після кількох років радикальної зміни навчання і виховання вчителів, вищої школи. Інакше – погибель.

Хоча спочатку треба точно усвідомити, чого потребує держава від державного шкільництва. Можливо, погибель – не так зле. Принаймні у ній можна довго і нормально жити.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: