fbpx
  • Головна
  • Новини
  • Суспільство
  • "Телебачення я не дивлюся принципово, читаємо новини, робимо селфі", – наймолодший ватаг Прикарпаття про життя на полонині. ФОТО

"Телебачення я не дивлюся принципово, читаємо новини, робимо селфі", – наймолодший ватаг Прикарпаття про життя на полонині. ФОТО

Суспільство 11:16, 30.08, 2016

На висоті 850 м над рівнем моря у селі Микуличин, що на Франківщині, знаходиться полонина Горгани. Отара з овець та кіз, дерев'яна хатинка, у якій готують гуцульський сир і банош, туристи та нелегка праця гуцулів.

Вже шість років готує полонинські сири наймолодший у Карпатах ватаг – Микола Яремчук, пише "Вежа".

"Територію полонини винаймає депýтат – орендар землі, тобто власник, але найстаршим, завідуючим на полонині є ватаг. Колись не можна було обирати на цю посаду чоловіка, молодшого сорока років, але так склалося, що я став наймолодшим ватагом на полонині у наших горах. Ватаг повинен знати медицину, вміти лікувати тварин, готувати їжу, зокрема сири, спостерігати за порядком та спокоєм на полонині. Відверто кажучи, до 25 років я б ніколи не міг подумати, що я буду схожим займатися", – розповідає Микола Яремчук.

Офіційний вихід на полонину 6 травня на Юріїв день, а сходження – 21 вересня, та якщо дозоляють погодні умови, життя на полонині продовжується до жовтня.

"Коли вже виходимо на полонину, відразу молимося у нашій церкві, просимо Господа Бога, щоб все було добре на полонині. По-друге, ми розпалюємо вогонь, який у гуцулів називається ватрою. Вона повинна горіти до того часу, поки ми не підемо з полонини. Для пастухів велике лихо, коли ватра гасне, оскільки це поганий знак. Колись, якщо таке траплялося, всі, хто перебував на полонині, з поспіхом її покидали. Лихо може трапитися різне: влучить блискавка, звір нападе на тварин, вкусить гадюка тощо", – каже ватаг.

Завжди трапляється якась біда, коли вогонь згасає:.

"Близько двох років тому вона згасла і після того нашу козочку вкусила у вим’я гадюка. Такий випадок відбувся двічі, тому зараз ми ретельно піклуємося про те, щоб вогонь палав".

Микола готує сири вже шостий рік.

"Перші два гуцульські сири – вурду і будз – я вмів готувати з маленької дитини. Їх робив мій дід та мама, від них і я навчився. Декілька років тому власник полонини запросив до нас фахівців зі Швейцарії, котрі допомогли нам створити нові види сиру за їхньою технологією. Правда, вони не відкрили перед нами всі секрети, тому ті рецепти я видозмінював протягом двох років. Я можу виробляти різні види сирів: це і брі, і моцарела, і багато інших. На полонині я не маю часу багато готувати, але коли спускаюся на долину – там роблю це часто",  каже він.

За його словами, сьогодні полонина стала сучасніша – раніше пастухи жили без світла, а вогонь знаходився просто під ногами на землі. Зараз він у відведеному для нього місці – у залізній оправі. А пастухи мають доступ до сучасних комунікацій та користуються інтернетом.

"Телебачення я не дивлюся принципово, оскільки нам показують тільки те, що "треба", дивитися можна хіба що футбол чи бокс. Інтернет у нас працює, і ми активно ним користуємося. Все у кращих традиціях сьогоденності: читаємо новини, робимо селфі", – розповідає Микола Яремчук.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: