fbpx

Театр Заньковецької привіз до Франківська нову виставу "Безодня" про теперішню війну в Україні

Культура 12:28, 17.01, 2016

Вистава відбулася в межах програми культурного обміну "Схід і Захід разом", який проходить в Івано-Франківську.

Виставу Львівського Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької франківці активно обговорюють в мережах. 

"БЕЗОДНЯ… війни, котрої немає. Оце вона на сцені сьогодні й була безоднею – роздерта Україна. Театр Заньковецької привіз Біль великої правди  Біль нашого нині",  так означив ідею вистави в одному з відгуків франківець Радислав Петрів. 

Історія, котру драматичною притчею "Безодня" на сцені розповів нам автор Орест Огородник  це історія двох звичайних українських сімей. Історія про звичайну "західнянську" сім’ю з трьома дітьми. Та історія про звичайну "східняцьку" сім’ю, яка виростила двох синів. Дві звичайні українські родини, котру сьогодення немилосердно жбурило у безодню війни, описує Радислав. 

П’єса починається трагічно  війна забрала життя сина "західняків" Марії та Назара, і закінчується трагічно – війна забирає життя сина "східняків" Лариси й Саші. 

Жорна війни немилосердно перемелюють усіх. Лариса, не в силах змиритися з вибором чоловіка й старшого сина воювати на стороні сепаратистів, втікає з молодшим сином від війни і від чоловіка до міста своєї молодості – до Львова. Й потрапляє у сім’ю Пантелюків. Потрапляє у родину, котра готувалася до весілля, а зібралася на поминальну службу… за ще зовсім юним сином, котрого забрала війна.

Вистава дарує нам чимало колізій і неочікуваних поворотів: довіра і недовіра, правда і брехня, ненависть і любов, сльози й сміх тісно переплелися між собою й постають на полотні життя непростими узорами долі. 

"Цю виставу треба бачити. Про неї неможливо розповісти. Три з половиною години тягнулися довго, але промайнули як мить. Довго, бо напруга не спадала. Складалося враження, що кожен бачив свою виставу. Мабуть, не залишилося в нашому місті людини, котру б не зачепила війна. Кожен дивився і впізнавав своє. Хтось брата, хтось… Дивним чином Оресту Огороднику вдалося зірвати своєю виставою всю брехню й оголити правду. Мабуть, тому протягом всієї вистави скромно збоку на авансцені не змовкав телевізор зі своїм примарним світом облуди й мши. У своєму інтерв’ю автор і режисер вистави пояснює присутність телевізора у виставі як окремого персонажа – узагальненого персонажа політиків як третьої сили, яка заважає діалогу. "Якщо б не ця "третя сила", люди б знайшли спільну мову",  констатує автор", – пише Радислав Петрів. 

Давно такої емоційно щирої вистави не було, відкривається глядач. 

"Відверто кажучи, вихований ще традиціями корифеїв "станіславського феномену", круто замішаних на постмодерних смаколиках, я завжди недолюблював заньківчан з їх добротними, як мені здавалося, традиціями українського реалізму. А виставу ж то поставив Орест Огородник – як то кажуть, "дух від духа" Федора Стригуна. І тому сьогодні йшов побачити хай добротну, але трішки нуднувату виставу. І був приємно вражений. Ні, заньківчани постмодерними не стали. Дуже добротні й вивірені мізансцени. Ні одного слова, ні одного руху, ні однієї інтонації не було неправильної. Все було до ладу: чітко, вивірено й чисто. Кожне слово, фраза, рух, все на своєму місці. Й тому емоціями глядача, як помахом палички диригента, крутили – піднімали й опускали, бентежили й заспокоювали – як того й вимагав сюжет. 
Свого часу геніальний Товстоногов казав, що класику ставити треба як сучасне, а сучасну п’єсу як класичну. Сьогодні вкотре переконався в невмирущих словах корифея режисури",  вводить у світ театру Ростислав.  

На його думку, цю виставу – БЕЗОДНЯ – мав би переглянути кожен, хто називає себе українцем: "Бо це щось більше, ніж просто вистава…" 

Фото – Радислав Петрів, Надія Шегда
 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: