Розповідали, як війна вплинула на їхнє життя, ділилися своїми спогадами до військового конфлікту та складали карту мрій. Таким чином об’єднуючи людей, Карітас сприяє розбудові миру всередині громади. У кожної родини – своя історія.
Родина Журавльових
Переселенці, приїхали з м. Ровеньки Луганської області. Тато – Сергій, мама – Анна, четверо усиновлених дітей – Максим, Світлана, Ярослава, Едуард та Валерія (знаходиться під опікою пані Анни, у зв’язку з війною не вдалося оформити документи на усиновлення).
Покинули свій дім, минуло лише п’ять років, як побудували. Зараз мешкають у Тисмениці, розводять кролів. До речі, нещодавно родина виграла грант на розвиток власної справи. Проект з самозайнятості реалізовував Івано-Франківський Карітас.
Подружжя Журавльових дякують Богу, що на їхньому шляху траплялися добрі люди, проте війна позначилася на житті родини і на здоров’ї пані Анни – жінка перенесла мікроінсульт.
"Я два роки плакала, – розповідає переселенка, – коли тікали з дому, я зібрала кожній дитині лише по рюкзаку з одягом, тільки найменшому, Едіку, дала ще пару іграшок. Було дуже важко, однак чоловік мене завжди підбадьорював".
Родина Гривнаків
Голова родини – військовослужбовець, учасник АТО. Мама – Наталя та двоє дітей – Віталіна і Богдан. Діти малювали малюнки татові, поки чекали його зі Сходу. А тато проводив роботи з безпеки на вже звільнених від сепаратистів територіях Донбасу.
"Люди там такі ж, як тут у нас, на Західній Україні, – каже військовослужбовець, – вони так само хочуть жити у мирі, спокої, хочуть любити, виховувати дітей".
Шестирічний Богданчик намалював картину спогадів, на ній – море, сонце, чайки. Ще до війни родина відпочивала в Криму і зараз сподіваються, що настане той час, коли знову зможуть туди поїхати.
Родина Мамалигів
Місцеві мешканці. Тато – Володимир, мама – Наталя, соціальний працівник Карітасу, та двоє доньок – Христина та Анастасія.
Війна розірвала їхні стосунки з давніми хорошими друзями. Поки чоловік пані Наталі ходив тут у Франківську на Майдан, їхній друг та кум заробляв гроші у Росії. Остання телефонна розмова обірвала багаторічне спілкування.
"Це було навесні 2014 року, – пригадує пані Наталя, – коли моєму чоловікові сказали: "Що тобі дала Україна, що ти йдеш уночі палити оті шини?" Мені відібрало мову, а йому болить це до сих пір".
Лише цього року друзі знову зв’явилися на зв’язку. Хочуть приїхати на Батьківщину, питали, чи потрібна віза і чи не могла б пані Наталя прислати їм запрошення.
"Існує багато проблем, але якщо спільно їх вирішувати, то ми швидше знайдемо потрібне рішення, злагоду і мир, і не тільки той мир, що повинен запанувати на Сході, а мир у нашому серці", – підсумував директор Івано-Франківського Карітасу отець Володимир Чорній.
Наприкінці зустрічі учасники запалили символічну "свічку миру" та передавали один одному з побажаннями добра, віри та миру.
Захід відбувся в рамках проекту "Об’єднуючи людей заради розбудови миру: від зцілення до кооперації".