Якщо ваша дитина не хоче йти до школи, придумує відмовки, нічого не розповідає про своїх однокласників, ні з ким не спілкується, не запрошує і не ходить в гості до друзів, у соціальних мережах має обмежені контакти, погано спить, зі школи повертається у брудному одязі чи з порваними речами, губить речі, каже, що їй бракує грошей, чи гроші почали зникати з дому – ймовірно, вона є жертвою цькування.
У Франківську про цю проблему заговорили батьки. Натомість директор міського Департаменту освіти і науки Ігор Смаль каже, що за останні два роки в школах міста зафіксували лише один такий випадок.
Оксана та Марія – мами дітей, які зазнали цькування у школах Франківська. Свої прізвища жінки просять не публікувати, щоб не привертати зайвої увагу до дітвори, пише Репортер.
"З цькуванням у школі я ніколи не зустрічалася. В мене були чудові вчителі, які навчили нас дружно жити в колективі, – розповідає Оксана. – Тому, коли це сталося з моїм сином, я не одразу зрозуміла, що відбувається".
І хоча пройшло вже більше року, але про те, що довелося пережити її шестирічному сину в школі, жінка спокійно говорити не може.
"З усміхненого, здорового, позитивного хлопчика він перетворився на їжачка, – каже Оксана. – Він не хотів йти до школи, почав огризатися, став агресивним. Сприймав однокласників як загрозу власній безпеці, а вони своїми діями це підтверджували".
Кілька разів хлопчик посеред уроків тікав зі школи, неодноразово речі дитини однокласники викидали з портфеля й демонстративно топтали ногами. Останньою краплею стала поведінка вчительки.
"Я прийшла забирати дитину з групи продовженого дня, а вчителька при цілому класі каже: "Правда, діти, цей хлопчик був нечемним?", а діти відповідають хором: "Та-а-ак!". Тобто тут відбувалося вже відкрите цькування дитини вчителем", – говорить жінка.
Оксана вирішила забрати дитину з класу.
"Зараз усе добре, але ми пройшли велику роботу з психологом, щоб повернути віру дитини в себе і в добро, – зітхає Оксана. – Ми, дорослі, можемо аналізувати, що добре, а що погано. А маленькі діти вважають, що вони самі в усьому винні. Тому не говорять про знущання дорослим".
Через цькування однокласниць 11-річній доньці Марії також довелося змінити школу.
"Я знала, що підлітки жорстокі, але не думала, що настільки, – каже жінка. – Знущання і кпини у школі продовжувалися в соціальних мережах. Моя дитина змінилася на очах, закрилася в собі, перестала спілкуватися з друзями".
Кілька місяців однокласниці не давали дівчинці спокою. Ображали, насміхалися над усім – від зовнішнього вигляду до відповідей на уроках. Далі плітки й наговори з класу вийшли на загальношкільний рівень.
"Мені просто пощастило, що дочка, нарешті, розповіла мені про проблему, бо наслідки могли б бути трагічними, – говорить Марія. – Зараз вона вчиться в іншій школі, з задоволенням ходить на уроки та дружить з однолітками".
Обидві жінки сходяться в думках на тому, що й жертви цькувань, і ті, хто до цього вдається, – лише заручники ситуації. Найбільше винні дорослі.
"Дитячий колектив більш жорстокий, ніж дорослий, – каже Оксана. – І саме тому біля дітей мусять стояти дорослі – батьки, вчителі, – які направлятимуть їх".
Психологи визначають булінг як форму психічного насильства у вигляді травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичного насильства тощо. Розрізняють два види такої поведінки: тиха агресія – плітки, дезінформація та відкрита агресія – обзивання, відбирання речей, бійки.
Мирослава Гасюк, кандидат психологічних наук і практикуючий психолог, каже, що під час булінгу потерпають всі його учасники – агресор, жертва, спостерігачі і навіть рятівники.
"До агресора стереотипно ставляться як до сильної дитини. Хоча насправді дослідники стверджують, що така поведінка – крик про допомогу, – пояснює психолог. – У таких дітей порушена система цінностей, вони є або були жертвами в іншому соціальному середовищі – у сім’ї, на вулиці. В колективі вони цькують слабших, щоб виглядати сильнішими".
Не менше за жертв і агресорів страждають спостерігачі. Вони відчувають себе співучасниками злочину, бояться – і за себе, і за жертву. Усвідомлення своєї неспроможності допомогти знижує їхню самооцінку. У кращій ситуації перебувають рятівники – діти, які мають достатньо сили, щоб заступитися за когось.
Боротися з булінгом, переконана Мирослава Гасюк, повинні як мінімум три сторони – батьки, вчителі, психологи, і діяти потрібно на випередження.
Профілактикою цькування у школах Франківська цього року зайнялися офіцери поліції. Це пілотний канадський проект, в рамках якого з дітьми працюють шкільні полісмени.
"Ми пройшли двотижневе навчання у канадських тренерів. Працюємо в школах з різними молодіжними проблемами, зокрема і булінгом, – розповідає т.в.о. старшого інспектора відділу зв’язків з громадськістю Олександра Бабецька. – Робота побудована в різних формах, дітям цікаво. Ми не повчаємо їх та не забороняємо, ми показуємо наслідки їхніх дій і даємо можливість обирати".
Активно долучитися до боротьби з булінгом у школах цього року збираються франківські батьки. Створили ініціативну групу, планують запустити освітній проект, орієнтований на практику – для вчителів, психологів і батьків.
"В українській педагогіці цькування обходять стороною, – розповідає учасниця ініціативної групи Йордана Дранчук. – Досвідчені вчителі справляються з цим на базі своїх знань, досвіду й переконань. А за кордоном є розроблені програми для роботи з такими дітьми. Тому ми вирішили, що потрібно привезти сюди дипломованих фахівців з досвідом, які могли б ним поділитися, навчити наших освітян і шкільних психологів".
Читайте: Кров, сльози і мовчання: як подолати насильство у школах
