Про напад розповіла Наталія Козак на сайті ГК.
У четвер, 3 грудня, о 15 годині в суді розпочалося чергове судове слухання у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до батька й сина Настенків, які заборгували банку майже 14 мільйонів гривень. За словами представника позивача Юлії Лець, яка працює у юридичній компанії "Алєксєєв, Боярчуков та партнери", Настенки взяли у кредит для розвитку ресторанно-готельного бізнесу в м. Яремче близько 10 млн гривень, проте вже більше двох років його не сплачують. За такий час наросли відсотки. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами Настенки передали в іпотеку станцію технічного обслуговування. Тому зараз Укрсоцбанк намагається, за рахунок боргу, забрати у них цю СТО.
Громадський активіст Роман Островський, який також був присутній на судовому засіданні, розповідає, що Укрсоцбанк продав цей кредит колекторській конторі, яка забирає таким чином у людей бізнес. Він слідкує за цією темою і переконує, що все відбувалось інакше. Островський каже, що за такою схемою десятки підприємств було передано у приватні руки. Він стверджує, що це не що інше, як рейдерське захоплення.
"Судова справа на майже 14 мільйонів гривень видалася мені, як журналісту, цікавою, тому я почала висвітлювати цей судовий процес. Наголошую, у цій справі я не підтримую жодну сторону! – пише Наталія Козак. – Однак на судове засідання, яке відбулося 3 грудня, прийшли особи у камуфляжній формі, які представились громадськими активістами, невідомі чоловіки, один з них заявляв, що він з "Правого сектору". Під час того, коли суддя вийшла в нарадчу кімнату, у коридорі між цими невідомими чоловіками та представником "Укрсоцбанку" виникла суперечка. Нахабно і в грубій формі вони закидали жінці, що вона приїхала сюди з Києва "віджимати майно", а вони цього не дозволять. Мені було неприємно спостерігати, як люди у камуфляжі грублять жінці. Тому одразу ж почала знімати суперечку на мобільний телефон. Майже хвилину чоловіки не помічали, як я це роблю. Однак потім один з них підійшов до мене і заявив, що я не маю права його знімати. Вони усі одразу ж "переключилися" на мене, вимагали, щоб я негайно видалила відеозапис. Звісно, що я відмовилась це робити. Тоді один з них вирвав у мене з рук телефон і почав погрожувати, що розіб’є його, якщо я не видалю запис. Все це сталося на очах у багатьох людей, які перебували у приміщенні суду, адвокатів, та громадських активістів Ростислава Гудзінського та Віталія Чорненького, які також прийшли на суд та чомусь намагались довести мені, що не можна фотографувати та знімати на відео людей без їхнього дозволу. Я ж намагалась їм довести протилежне. Ніхто з них, а також з десятків людей, які спостерігали за цим видовищем, не спробували втрутитись у ситуацію. Мені і далі погрожували, а всі – спостерігали. Я намагалась привести чоловіків до тями тим, що погрожувала викликати поліцію, якщо вони не повернуть телефон. Але, як виявилось, поліції вони не бояться, навпаки, запропонували піти разом до начальника Головного управління Національної поліції в області Віктора Шкутова… То виходить, що тепер людям у камуфляжі можна все? І поліція для них ніхто? Але все ж таки добрі люди, які дали мені телефон, щоб я викликала поліцію, знайшлися. Ним виявився охоронець у суді. В той час, як мій виклик оформляли, невідомі у камуфляжі далі погрожували розбити мій телефон. Один навіть запропонував його розтовкти, а інший сказав, що все-таки розіб’є його та поверне мені гроші. Потім вони почали самовільно нишпорити у ньому в пошуках відеозапису. Один з них сказав, що він "сліпий" і тому зараз взагалі видалить всю інформацію з мого телефону, якщо не зітру відеозапис. Я знову відмовилась це робити. Просила віддати телефон. Тоді все ж таки вони видалили відеозапис і віддали телефон. Я подзвонила редактору "Галицького кореспондента" Тетяні Соболик та повідомила про те, що сталося. Тетяна приїхала трохи швидше за поліцію. Коли ми давали свідчення, то головний редактор почала це знімати на відео. Саме тоді один з чоловіків вибив у неї з рук фотоапарат. Тепер у нашій редакції на один фотоапарат менше, оскільки він поламався".
За інформацією газети, з п’яти чоловіків у камуфляжі двоє – афганці, а один чоловік і справді був в АТО.
"Я проти вседозволеності у камуфляжі. А після вчорашньої ситуації і проти того, щоб у цій формі ходити тут, вдома. Хай носять камуфляж справжні воїни на передовій. В жодному разі не "наїжджаю" на учасників АТО. Але такою неадекватною поведінкою люди у формі ганьблять і очорнюють справжніх учасників АТО… Мій рідний брат – Роман Козак також був на війні. У складі батальйону "Івано-Франківськ" він побував у "Іловайському котлі". На щастя, брат вирвався з того пекла сам і допоміг вирватися своїм побратимам. Коли він вдруге їхав в АТО, то до нас підходили хлопці та дякували батькам за сина, а нам за брата, бо він їх врятував. Але про це ми дізналися від них, від чужих нам людей. Від нього ж ми про таке навіть не чули. Він воліє про це нікому не говорити і не носить камуфляж. Він ніколи не хизується, що він воїн АТО, не поводить себе так нахабно, як особи, яких я зустріла в суді. Скажіть, чи мають ці люди право одягати камуфляж та відчувати вседозволеність і безкарність?!" – завершує журналістка.