З Україною пов’язана значна частина творчої біографії Сергія Параджанова. В Україні він створив фільми "Наталія Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі – 1957), "Перший парубок" (1958), "Українська рапсодія" (1961), "Квітка на камені" (1962, у співавторстві з Анатолієм Слісаренком).
Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків".
Відзначаючи 93 роки з дня народження Сергія Параджанова, неодмінно згадуємо про те, що виповнилося 53 роки його головному фільму – "Тіні забутих предків". Стрічка принесла міжнародну славу не тільки режисерові, а й операторові Юрію Іллєнку, художникові Георгію Якутовичу, акторам Іванові Миколайчуку, Ларисі Кадочниковій, Тетяні Бестаєвій, пише ДТ.
Читайте: Ювілей фільму "Тіні забутих предків" урочисто відзначають на Прикарпатті
"Тіні" отримали 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у 21 країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
Емір Кустуріца назвав фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" "найкращою картиною у світі, яку було знято до цього часу…" А знімали фільм у справжніх гуцульських хатах і мальовничих місцях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області (саме там Михайло Коцюбинський і почав писати свою знамениту повість).
Як згадує в "Гуцульському календарі" відомий дослідник Гуцульщини Іван Зеленчук, традицію знімати фільми про Гуцульщину було започатковано ще 1933 року, коли в Жабйому й сусідніх селах кіномитці Польщі зняли перший художній фільм "Приблуда". У ньому знімались актори Інна Беніта і Фелікс Жуковський. Його демонстрували на екранах США.
А восени 1939 року видатний український кінорежисер Олександр Довженко задумав створити фільм про легендарного ватажка гуцульських опришків Олексу Довбуша. Навесні і на початку літа 1941-го в селі Жаб'є знімався фільм "Пісня про Довбуша" (режисер Іван Кавалерідзе, сценарист Любомир Дмитерко). Проте війна перервала зйомки. І лише через 20 років задум було реалізовано. За сценарієм Любомира Дмитерка фільм зняв режисер Віктор Іванов. Головні ролі зіграли Афанасій Кочетков (Довбуш) і Наталія Наум (Дзвінка).
Через більш як 20 років гуцульською темою зацікавився Сергій Параджанов. До цього його спонукав 100-річний ювілей від дня народження автора повісті "Тіні забутих предків" письменника Михайла Коцюбинського.
Упродовж 1963–1964 рр., поки тривали зйомки, творча група мешкала у верховинському готелі й місцевих гуцульських садибах. Сам Параджанов категорично відмовився від готелю. Сергій Параджанов, Георгій Якутович і Мирослав Скорик оселилися у старовинному дерев'яному будинку подружжя Петра і Євдокії Сорюків, що розташований у присілку Жаб'євський Потік, поблизу мальовничої гори Ґлифа. Інші учасники фільму жили неподалік.
Упродовж усього періоду зйомок гуцульська садиба Сорюків була своєрідною творчою кінолабораторією, де обговорювалися етапи роботи над фільмом. Як згадує Мирослав Скорик, Параджанов "побачив те, чого ми не бачимо, – бо для нас це задається звичним і зрозумілим, а для нього – несподіваним і цікавим. Він був дуже комунікабельний. А гуцули – люди прості, їм подобалася його поведінка…"
Одним з консультантів "Тіней…" був господар дому Петро Сорюк, поважний гуцульський ґазда і колядницький "береза" (керівник гурту), який колись зустрічався з Олександром Довженком. Для участі в окремих епізодах і сценах кінофільму Сергій Параджанов запросив кілька десятків гуцулів. Вони допомогли відтворити автентичну матеріальну і духовну культуру Гуцульщини.
"Найперше, фільм "Тіні забутих предків" – це момент самоідентифікації українців, – зазначає парох села Криворівня, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці отець Іван Рибарук. – Сергій Параджанов казав, що він створив геніальний фільм – від слова "гени". Це ті банки пам'яті, де зберігається вся інформація про людину, вкладена в неї Богом. Мені здається, що Параджанову ті банки вдалося відкрити. Це – художньо-документальний фільм – ворожнеча між родинами і загибель людини на церковному подвір'ї справді були у Криворівні. Колись ми мали два храмових свята. Одне – на свято Положення ризи Пресвятої Богородиці, друге – на День Різдва Пресвятої Богородиці. Після цієї трагічної події люди відмовилися від другого, бо на це свято було спровоковано трагічну сутичку між двома господарями. Один з них загинув.
Взагалі цінність фільму не тільки в описаних подіях. Параджанову вдалося зрозуміти суть, дух гуцулів. Можливо тому, що і сам він є сином гір. Коли я був у горах Паміру між таджиків, то відчував себе ніби серед гуцулів. З іншою мовою, одягом, але такими ж людьми. Чи коли був в Осетії, Дагестані. Інтонації, рухи – подібні. Гори – це стримінь, швидкі потоки, вітри…
У фільмі передано те, що всередині, а не зовні. Це притчевий фільм. Проте самі гуцули дуже не переймаються "Тінями забутих предків". Фільмом захоплюються люди, далекі від Гуцульщини. Їх приваблює гуцульський колорит, зміст. Через фільм вони входять у цю культуру. Є чимало людей, які запитують себе: "Хто я в цьому середовищі?". Фільм "Тіні забутих предків" корисний відновленням генетичної пам'яті українців".
Мешканців, які брали участь у зйомках фільму, залишилося зовсім мало. Багато гуцулів були задіяні в масових сценах. Називають прізвища Ганни Чабанюк, Ганни Бойчук, Марії Шкрібляк, Василя Коржука, Марії Руденко, Ганни Левик…
"Живі лише ті, хто тоді грав ролі дітей, – каже Ганна Луцюк. – У Криворівні – Марія Потяк, яка у фільмі, ще дівчинка, під час весілля вилазить на драбину і кричить: "Ідуть!". Зараз їй за 60. А Ганна Чабанюк, якій на час зйомок фільму було 18 років, зіграла фрагмент ролі молодої-княгині на гуцульському весіллі".
2001 року з ініціативи господарів будинку Василя і Марії Хімчаків, де під час зйомок "Тіней…" мешкали режисер Сергій Параджанов, художник Георгій Якутович і композитор Мирослав Скорик, було створено музей.
Саме в цій хаті знято багато фрагментів фільму. Зокрема відомий епізод, коли Іван (актор Іван Миколайчук) і Палагна (Тетяна Бестаєва) сидять на покуті, "повінчані" ярмом. Пані Марічка допомагала підбирати правдиве гуцульське вбрання для акторів і сама знімалась в епізодах. А ще Параджанов запросив її з кількома землячками до Києва взяти участь в озвученні фільму місцевою говіркою, співали гуцульських народних пісень.
Нині в музеї зберігаються речі господарів хати Петра і Євдокії Сорюків, а також книжка "Магія любові" дружини Івана Миколайчука – Марічки з автографом, вишита сорочка, ґуґля, в яку вбирали Івана Миколайчука, коли він стояв у церкві.
Відвідувачам музею демонструють кінофільм, розповідаюсь про зйомки.
"Нашої хати, в якій мешкав Параджанов, у фільмі не знімали. Зате знімали округу, коли Палагна ходила розібрана попри плоти. Збереглася капличка, попри яку Марічка йшла зустрічати Іванка", – розповідає Галина Мокан. З особливим теплом згадує Івана Миколайчука, виконавицю ролі Марічки актрису Ларису Кадочникову, дружину Юрія Іллєнка. Спартака Багашвілі, який виконав роль мольфара, Тетяну Бестаєву.
На жаль, у музеї немає жодної речі самого Параджанова. Є лише дві фотографії, які подарувала музею його дружина Світлана Щербатюк. На одній – Параджанов із сином, на другій – з дружиною.
Востаннє у Верховині Сергій Параджанов був 24 серпня 1965 року на прем'єрі "Тіней…". Приїхав разом з Миколайчуком. Відтоді ніхто не згадає, чи приїжджав він сюди ще коли-небудь.